Міхеїл Саакашвілі, колишній президент Грузії та український громадянин, наразі утримується у виправній колонії №12 у грузинському місті Руставі. Станом на червень 2026 року це його основне місце перебування після повернення з тбіліської клініки «Вівамед» у листопаді 2025-го. Там, за двадцять кілометрів від столиці, він відбуває покарання за сукупністю вироків, що сягають понад дванадцяти років.
Його життя перетворилося на довгу смугу випробувань. Колись харизматичний лідер, який вивів Грузію з трясовини корупції та показав зуби російській агресії, сьогодні проводить більшість часу в бетонній коробці. Проте дух залишається тим самим — гострим, незламним і відданим ідеї свободи. Багато хто в Україні та Грузії досі бачить у ньому символ того, як одна людина може кинути виклик системі і не відступити навіть за ґратами.
Саакашвілі народився 21 грудня 1967 року в Тбілісі в родині інтелігенції. Закінчив школу із золотою медаллю, служив у прикордонних військах, а потім поринув у право. Навчався в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, де його однокурсником був майбутній президент України Петро Порошенко. Далі — Колумбійський університет, докторський ступінь у Вашингтоні, стажування в Гаазі та Страсбурзі. Він володіє сімома мовами, серед яких вільна українська.
У 2000 році став міністром юстиції Грузії. А в 2003-му очолив «Революцію троянд» — мирний, але рішучий виступ проти режиму Едуарда Шеварднадзе. Тисячі людей вийшли на вулиці з трояндами в руках. Шеварднадзе пішов. Саакашвілі переміг на виборах із понад 96 відсотками голосів.
Його президентство (2004–2013) стало часом радикальних змін. Корупція, яка раніше пронизувала все — від дорожньої поліції до судів, — отримала жорсткий удар. Замість старих міліціонерів, які брали хабарі за кожне порушення, з’явилася нова патрульна поліція. Зарплати зросли в десятки разів, а нова генерація молодих офіцерів працювала за чіткими правилами. Бізнес почали відкривати за лічені дні замість місяців ходіння по кабінетах. Грузія стрибнула вгору в рейтингах Світового банку з легкості ведення бізнесу. Освіта та медицина теж отримали свіжий подих: зовнішні іспити, прозорі конкурси, зростання зарплат лікарів і вчителів.
Звичайно, не все було ідеально. У 2007 році під час протестів опозиції силовики розігнали мітинг, що спричинило хвилю критики. Війна з Росією 2008 року стала трагедією: Грузія втратила контроль над Південною Осетією та Абхазією. Саакашвілі в прямому ефірі жував краватку від напруги — цей кадр став мемом стійкості. Після поразки на парламентських виборах 2012 року він залишив посаду і виїхав з країни.
Але справжня українська глава почалася пізніше. У 2015 році Саакашвілі отримав українське громадянство як людина державного інтересу. Президент Порошенко призначив його головою Одеської обласної державної адміністрації. На цій посаді він намагався повторити грузинський досвід: звільнив кількох голів районів, запустив центри надання адміністративних послуг, боровся з місцевими корупційними схемами. Проте зіткнувся з потужним опором місцевих еліт і врешті-решт подав у відставку.
У 2019 році громадянство відновили. А в 2020-му Володимир Зеленський призначив Саакашвілі головою Виконавчого комітету Національної ради реформ. Там він займався ідеями цифровізації, спрощення митних процедур та інших змін, які частково втілилися в «Дії» та інших проєктах. В Україні в нього залишився дім під Києвом, мати та зв’язки з багатьма соратниками.
У жовтні 2021 року все змінилося. Саакашвілі таємно повернувся до Грузії на поромі, щоб очолити опозицію перед місцевими виборами. Його затримали вже за кілька годин у Руставі. Почалося голодування — 50 днів без їжі, втрата десятків кілограмів ваги. Здоров’я різко погіршилося. У травні 2022-го його перевели до цивільної клініки «Вівамед» у Тбілісі. Там він провів понад три роки під наглядом лікарів.
Тим часом суди працювали. Ще 2018 року Саакашвілі заочно засудили до шести років за зловживання владою. У березні 2025-го додалися нові терміни: дев’ять років за розтрату бюджетних коштів і чотири з половиною роки за незаконний перетин кордону. Загалом — близько дванадцяти з половиною років ув’язнення. За розрахунками, він може вийти не раніше квітня 2034 року. Сам політик називає всі справи політичними та сфабрикованими проросійським режимом «Грузинської мрії».
У листопаді 2025-го Саакашвілі виписали з лікарні та повернули до Руставської колонії №12. Умови там жорсткі. У квітні 2026 року в розмові з журналістами LB.ua він прямо заявив: «Я в одиночній камері 23 години на добу. На годину випускають на прогулянку в маленький вольєр». Він приймає близько десяти видів ліків щодня. Наслідки хвороб і голодувань даються взнаки: у квітні 2026-го втратив свідомість, а за кілька днів раптово позбувся всього волосся на голові. Має таласемію — спадкове захворювання крові, через яке голодування було особливо небезпечним. Лікарі та рідні неодноразово попереджали про ризик для життя.
Попри це, Саакашвілі не втрачає зв’язку зі світом. Дивиться українські телеканали, отримує листи та повідомлення від тисяч прихильників. Щодня сотні тисяч українців заходять на його сторінки в соцмережах. Він пише заяви, коментує події. У лютому 2026-го, наприклад, різко розкритикував склад грузинської збірної на зимових Олімпійських іграх, назвавши її «тіньовим філіалом окупантів».
Особливо болісною залишається розлука з родиною. Дружина Сандра Рулофс (голландка) та сини Едуард і Ніколоз живуть за кордоном. В Україні в нього теж є близькі — мати та зв’язки з людьми, які підтримують його справу.
У листопаді 2025 року Саакашвілі звернувся до Володимира Зеленського з проханням внести його до списку цивільних полонених російсько-української війни. Він аргументував: грузинський режим діє як проросійський сателіт, утримує його незаконно, а стан здоров’я критичний. Українські посадовці публічно висловлювали підтримку. Проте прем’єр-міністр Грузії Іраклій Кобахідзе категорично заявив, що жодних шансів на передачу чи переведення до третьої країни немає.
Саакашвілі досі вважає себе частиною української боротьби. У своїх заявах він підкреслює нерозривність долі України, Грузії та країн Балтії. Прогнозує, що перемога України над Росією відкриє шлях до звільнення окупованих грузинських територій. Його голос із камери продовжує лунати в інформаційному просторі обох країн.
Цікаві факти про Міхеїла Саакашвілі
- Володіє сімома мовами, серед яких українська — на високому рівні. Саме в Києві він здобував першу вищу освіту.
- Під час війни 2008 року в прямому ефірі жував краватку від напруги — цей момент став одним із найвідоміших мемів грузинської політики.
- Запустив власний бренд вина під назвою «Mikheil».
- Є затятим фанатом футбольних клубів «Динамо» (Київ) та «Динамо» (Тбілісі).
- Має спадкове захворювання крові — таласемію, через яке будь-яке голодування становило смертельну загрозу.
- У 2021 році таємно прибув до Грузії на поромі з причепом, щоб уникнути прикордонного контролю.
- У Грузії та Україні в нього є діти від різних стосунків; молодша донька народилася в Україні.
- Навчався в одній групі з Петром Порошенком у Київському університеті — факт, який часто згадують у контексті українсько-грузинських зв’язків.
Саакашвілі залишається однією з найяскравіших і найсуперечливіших постатей пострадянського простору. Його реформи в Грузії довели, що навіть у регіоні з глибокими корупційними традиціями можна швидко змінити правила гри. Одеський період показав, наскільки складно переносити ці моделі в українські реалії з їхніми місцевими кланами. А нинішнє ув’язнення перетворило його на символ опору проросійським тенденціям у Грузії та живого нагадування про ціну боротьби за чисту владу.
Умови в Руставі жорсткі, здоров’я підірване, а терміни — довгі. Проте Саакашвілі продовжує писати, коментувати і підтримувати зв’язок з Україною. Його історія — це не просто хроніка падіння і підйому. Це історія людини, яка вміє не здаватися навіть тоді, коли бетонні стіни намагаються стиснути все навколо.
Багато хто в обох країнах досі чекає, чим закінчиться ця глава. А поки Саакашвілі де зараз — у Руставі, в одиночній камері, але зі словом, яке досі чують далеко за межами Грузії.