Гео Лерос у середині 2026 року перебуває в Києві та продовжує виконувати обов’язки народного депутата Верховної Ради IX скликання. Він бере участь у пленарних засіданнях, роботі комітетів та голосуваннях, зосереджуючись на гуманітарній, інформаційній та антикорупційній політиці, а також питаннях підтримки Збройних сил. Публічна активність у соцмережах стала рідкісною, проте його Instagram і Facebook іноді з’являються з гострими коментарями щодо корупції в Офісі президента та судових перемог. Останні пости, зокрема привітання з Днем добровольця в березні 2026 року, супроводжувалися фото у військовій формі.
Ця зміна стилю — від гучного критика до тихої, але послідовної парламентської роботи — пояснює, чому багато хто запитує «Гео Лерос де зараз». Колишній радник президента, вигнаний з фракції «Слуга народу», автор «плівок Лероса» та учасник перших бійок у Раді обрав інший темп: менше медіа, більше комітетської роботи та правових баталій. Його шлях від яскравих муралів на київських стінах до трибуни парламенту і далі — до приглушеного, але наполегливого присутності в системі — відображає, як ідеалізм мистецтва зустрічається з реаліями політики під час війни.
Хто такий Гео Лерос: від арт-активіста до політика
Народився 24 квітня 1989 року в Києві під ім’ям Геворг Багратович Курехян. Вірменське коріння не завадило йому глибоко зануритися в українську культуру та політику. Закінчив факультет міжнародного права Академії адвокатури України, але справжнім покликанням стало мистецтво. Заснував артпроєкт Art United Us та громадську організацію «Сіті-Арт», став ініціатором створення близько 70 муралів по всій країні. Автор першої української книги про вуличне мистецтво «Kyiv Street Art», режисер короткометражного фільму «A lifetime older» про героя АТО, який отримав нагороди на міжнародних фестивалях у Калькутті та Сан-Франциско.
Його рання діяльність — це не просто фарби на стінах. Мурали ставали частиною міського простору, символом надії та ідентичності. Проєкт «More than us» за участі іноземних художників на станції метро «Осокорки» показав, як культура може працювати навіть за державні кошти, хоча й з суперечками щодо ефективності витрат. Лерос завжди поєднував творчість з громадською позицією: волонтерство у фонді «Сестри перемоги», радник Міністра інформаційної політики та Київського міського голови з питань культури.
Політика прийшла природно. У 2019 році його обрали народним депутатом за списком «Слуги народу» (№ 23). Майже одразу призначили позаштатним радником Президента Володимира Зеленського. У серпні 2019 року став заступником голови Комітету Верховної Ради з питань гуманітарної та інформаційної політики та головою підкомітету з питань культурної політики. Здавалося, ідеальний старт для людини, яка вміє говорити з суспільством через образи.
Політичний шлях: від радника до незалежного критика
Швидке розчарування прийшло вже у 2020 році. Лерос почав публічно звинувачувати владу в «злитті зі старою системою», кумівстві та поступках олігархам. 1 вересня 2020 року фракція «Слуга народу» виключила його зі своїх рядів. Він зберіг депутатський мандат і став позафракційним. Того ж дня з трибуни Ради він прямо звинуватив президента у порушенні передвиборчих обіцянок та главу Офісу президента Андрія Єрмака — у зловживаннях.
Ключовим моментом стали «плівки Лероса» — записи, які він опублікував на YouTube. Перша порція у березні 2020 року стосувалася призначень на посади за участі брата Єрмака. Друга — у жовтні — зачіпала корупційні схеми та можливе покриття нападів. Ці матеріали запустили низку кримінальних проваджень, хоча й з різним результатом. Лерос перетворився на символ незалежного голосу, який не боїться конфліктувати з найвищими посадовцями.
Скандали, протистояння та військовий період
Шлях не був гладким. У вересні 2020 року в залі Ради стався напад на депутата після його критики провалу операції із затримання «вагнерівців». Автомобіль Лероса підпалили — справу закрили у грудні 2023 року через закінчення строків розслідування. У лютому 2023 року Верховна Рада відсторонила його від пленарних засідань до кінця сесії або припинення воєнного стану за образливі висловлювання на адресу Єрмака (зокрема слово «гнида»). Пізніше суди відновили його права, а на початку 10-ї сесії він повернувся до роботи.
Паралельно з 2022 року Лерос почав публікувати фото у військовій формі. Він привітав усіх з Днем добровольця 14 березня 2024 року (і пізніше у 2026) у формі з шевронами ЗСУ. Його Instagram-біо досі вказує на приналежність до полку спецпризначення «Сафарі». Національна поліція у 2022 році заперечувала службу в поліцейському варіанті підрозділу, проте пізніші публікації та медіа пов’язують його з волонтерською або координаційною діяльністю в ЗСУ. Точний формат участі залишається приватним, але форма та шеврони свідчать про реальний зв’язок.
Саме після цих постів активність у соцмережах різко впала. Telegram-канал і YouTube майже замовкли, Instagram і Facebook оновлюються рідко. Багато хто сприйняв це як «зникнення». Насправді це був свідомий вибір: менше публічності — більше фокусу на безпеці та парламентській роботі в умовах війни.
Гео Лерос де зараз: актуальний статус на середину 2026 року
Станом на червень 2026 року Гео Лерос живе та працює в Києві. Він залишається народним депутатом, не входить до жодної фракції та обіймає посаду заступника голови Комітету Верховної Ради з питань гуманітарної та інформаційної політики. Також є співголовою групи з міжпарламентських зв’язків з Королівством Данія та членом груп з іншими країнами, зокрема Перу, Вірменією, Норвегією, Угорщиною, Великою Британією та Швецією.
Його діяльність — це тиха, системна робота: участь у голосуваннях комітетів, підтримка антикорупційних ініціатив, питань оборони та гуманітарної політики. Рідкісні публікації в соцмережах нагадують про колишній стиль — нагадування президенту про обіцянки піти у відставку у разі корупції в оточенні, коментарі щодо НАБУ та судових перемог. Офіційна електронна пошта залишається активною: leros@rada.gov.ua.
Гео Лерос де зараз — у Києві, за робочим столом у Верховній Раді та зрідка в ефірі соцмереж, де його голос все ще звучить гостро і незалежно.
Цей формат — не втеча, а адаптація. Людина, яка колись малювала мурали і викидала середній палець з трибуни, сьогодні обирає довгу гру всередині системи, поєднуючи її з підтримкою ЗСУ через полк «Сафарі».
Цікаві факти про Гео Лероса
| Факт 1 | Створив або став ініціатором близько 70 муралів по Україні через проєкти City-Art та Art United Us. Його вуличне мистецтво стало частиною міського ландшафту ще до політики. |
| Факт 2 | Автор першої української книги про стріт-арт «Kyiv Street Art» та режисер фільму «A lifetime older», який отримав міжнародні нагороди. |
| Факт 3 | «Плівки Лероса» запустили ланцюг розслідувань та судових позовів, зокрема від Дениса Єрмака. Деякі провадження тривають або завершилися по-різному. |
| Факт 4 | У 2023 році виграв суд у Верховному Суді, який відновив його права після відсторонення від засідань Ради. |
| Факт 5 | Вірменське походження не завадило йому стати одним із найяскравіших голосів української політики та культури — приклад того, як ідентичність працює на користь України. |
| Факт 6 | Біо в Instagram досі вказує на приналежність до полку спецпризначення «Сафарі» та статус народного депутата — поєднання, яке рідко зустрінеш у парламентаріїв. |
Ці деталі показують багатогранність людини, яка не вкладається в звичні політичні шаблони. Від арткуратора, який привозив іноземних митців, до депутата, який публікує записи про корупцію і водночас з’являється у формі — його історія нагадує, що політика в Україні часто народжується з несподіваних місць.
Гео Лерос де зараз — це не просто координати на карті. Це позиція: Київ, парламентські комітети, рідкісні, але влучні публічні висловлювання та постійна підтримка тих, хто захищає країну. Його приклад вчить, що навіть після гучних скандалів і періодів тиші можна залишатися частиною процесу, обираючи ефективність замість шоу. Розмова про нього триває, бо такі фігури нагадують: справжня опозиція буває не тільки гучною, а й наполегливою.