Одне й те саме ім’я в українському пошуку відкриває три різні життя. Роман Олександрович Полянський — веслувальник із Донеччини, дворазовий паралімпійський чемпіон у одиночці й повний кавалер ордена «За заслуги». Роман Володимирович Полянський — російський актор театру і кіно, народжений в Омську, якого українські медіа роками пов’язують зі співачкою Аліною Гросу. Роман Полянський у значенні Roman Polanski — французько-польський режисер, автор «Дитини Розмарі» та «Піаніста», людина іншого покоління й іншої професії.
Плутанина виникає не через неуважність читача, а через однакове написання прізвища кирилицею. Короткі довідки на новинних сайтах рідко розділяють картки, тому біографія весляра раптом «обростає» шлюбом у Лас-Вегасі, а фільмографія актора — золотом Ріо. Нижче кожна лінія зібрана окремо: дати, дистанції, театри, нагороди і те, що станом на осінь 2026 року вже підтверджене змаганнями або хронікою кар’єри, а що лишається медійною версією.
Три картки в одному пошуковому рядку
Верхня Кринка на Макіївщині, Омськ і Париж — три точки старту, які не перетинаються ні в метриках, ні в архівах. Український спортсмен народився 1 вересня 1986 року. Актор — 9 листопада 1983-го. Режисер, при народженні Раймунд Роман Ліблінг, — 18 серпня 1933 року в Парижі. Різниця в прізвищі тут не косметична: для режисера в частині українських текстів уживають і форму «Поланскі», але запит «Роман Полянський» усе одно виводить його сторінку поруч із двома молодшими тезками.
Для читача, який шукає медалі, важливий клас PR1 і дистанція 2000 метрів. Для того, хто відкриває статтю після кліпу чи серіалу, важливі «Щука», Театр Вахтангова і роль Сергія Ефрона. Для кіномана — «Китайський квартал», «Піаніст» і «Оскар» за режисуру. Якщо ці три набори фактів змішати в одному абзаці, виходить біографія, якої не існує.
Найнадійніший якір — по батькові й рік народження. Олександрович, 1986, вода і візок. Володимирович, 1983, сцена і камера. Без по батькові й із датою 1933 — режисер.
Від шахтарського селища до одиночки PR1
Роман Олександрович Полянський виріс на Донбасі, у Верхній Кринці Макіївської міської ради; в англомовних довідках рідне місце також пов’язують із Ханженковим біля Макіївки. Батько привів його до спорту в чотири роки. У десять з’явилися симптоми спадкової спастичної параплегії, хвороби Штрюмпеля: ураження рухових шляхів спинного мозку поступово обмежує роботу ніг, тож у змаганнях він використовує лише м’язи корпусу й рук і пересувається на візку.
У вісімнадцять Роман втратив батька — той загинув у шахтній аварії. За два роки не стало матері. Залишилася молодша сестра. Це не «мотив для натхненної примітки на полях», а розрив, після якого будь-який режим тренувань тримається на дуже коротких цілях: наступний заїзд, наступний тиждень, наступне місто. Воду він пізніше назвав своїм еліксиром життя в матеріалі Міжнародного паралімпійського комітету.
Спершу була параканое. Коли каное не потрапило до програми Ігор у Ріо, він перейшов у академічне веслування. Перший старт на воді в новому виді — 2014 рік, Гавірате в Італії, четверте місце. Того ж року, на початку бойових дій на Донбасі, виїхав до Одеси як внутрішньо переміщена особа. Тренувався з Юрієм Бондаренком, зокрема в Дніпрі; у довідках клубом значиться Одеський регіональний центр «Інваспорт», серед тренерів — Ю. Р. Бондаренко і М. І. Кашко.
Два роки до Ріо вистачило, щоб у фіналі одиночки класу AS на 1000 метрів обійти й чинного паралімпійського чемпіона, і австралійського лідера дистанції. Золото 2016-го стало не «раннім дивом», а наслідком пізнього, але дуже щільного входу у вид: мало стартів, багато обсягу, корпус, який уже вміє тримати біль довше за суперника.
Як влаштована дистанція, на якій вирішують медалі
Клас PR1 у паравеслуванні — для спортсменів із мінімальною функцією тулуба або без неї. Човен фіксує тіло, силова робота йде через руки й плечі, баланс тримає не ноги, а налаштування сидіння і техніка гребка. Після Ріо дистанцію чоловічої одиночки подовжили до 2000 метрів. Хто вмів вибухати на кілометрі, мусив навчитися ділити зусилля на чотири п’ятисотки.
У Токіо, на Іграх, що відбулися 2021 року, Полянський пройшов фінал за 9:48,78 і взяв друге золото, попереду австралійця Еріка Горрі. У Парижі 1 вересня 2024-го — у власний день народження — він фінішував другим із часом 9:14,47. Золото забрав британець Бенджамін Прітчард, 9:03,84. Срібло на тлі двох попередніх чемпіонств виглядає «втратою» лише в заголовках: час став швидшим за токійський, а суперник у класі за ці роки закрив саме ту ділянку гонки, де раніше програвав.
Сезон після Парижа це підтвердив. На чемпіонаті світу-2025 у чоловічій одиночці PR1 Прітчард знову був першим (8:55,65), Полянський — другим (9:02,74), Горрі — третім. На чемпіонаті Європи-2026 у Варезе українець узяв бронзу, поступившись Прітчарду і італійцю Джакомо Періні. Картина стабільна: він лишається в призовій трійці світу, але британська одиночка стала мірилом класу.
| Старт | Клас і дистанція | Результат | Час / примітка |
|---|---|---|---|
| Ріо-2016 | AS, одиночка, 1000 м | Золото | Перша паралімпійська медаль, швидкий перехід із каное |
| Токіо-2020 (змагання 2021) | PR1, одиночка, 2000 м | Золото | 9:48,78 |
| Париж-2024 | PR1, одиночка, 2000 м | Срібло | 9:14,47; золото — Прітчард, 9:03,84 |
| Чемпіонат світу-2025 | PR1, одиночка | Срібло | 9:02,74 |
| Чемпіонат Європи-2026, Варезе | PR1 | Бронза | Позаду Прітчарда і Періні |
Джерело часу фіналів — протоколи змагань у викладі спортивних редакцій і сторінка спортсмена; державні нагороди підтверджені указами: орден «За заслуги» III ступеня (4 жовтня 2016), II ступеня (16 вересня 2021), I ступеня (18 вересня 2024). Повний кавалерський комплект за три Ігри поспіль — рідкісна річ навіть у паралімпійському спорті.
Помилки, через які три біографії злипаються в одну
Плутанина майже завжди починається з обрізаного підпису під фото. Далі працюють уже готові шаблони новинних агрегаторів.
- Одне прізвище — одна людина. Кириличне «Полянський» покриває і українського весляра, і омського актора, і режисера Polanski. Без року народження текст неможливо перевірити.
- Золото Ріо приписують акторові. У 2016-му Роман Володимирович знімався в серіалах, а не виходив на воду Лагоа. Медаль належить Роману Олександровичу.
- Шлюб з Аліною Гросу «приклеюють» до спортсмена. Хроніка стосунків, кліпи й повідомлення про сина стосуються актора. Веслувальник у цих матеріалах не фігурує.
- «Оскар» і «Дитину Розмарі» ставлять у фільмографію 1983 року народження. Це стрічки режисера, народженого 1933-го. Актор грав Ефрона, Гумільова в «Крыльях империи», офісних героїв «Іграшок», але не ставив «Піаніста».
- Час Токіо порівнюють із часом Ріо як «погіршення». Дистанція змінилася з 1000 на 2000 метрів, клас — з AS на PR1. Секунди різних форматів не віднімаються.
У нашій практиці ми стикалися з випадком, коли довідка для шкільного проєкту змішала указ про орден весляра з анонсом кліпу Гросу. Вчителька прийняла текст, бо обидва блоки були «про Романа Полянського» і обидва мали дату 2024 року. Різницю зловив лише по батькові в дужках.
Саксофон, «Щука» і серіальна Москва
Роман Володимирович Полянський народився 9 листопада 1983 року в Омську в родині спортсменів. Батько займався лижними гонками і згодом працював в автотранспорті, мати — художньою гімнастикою, пізніше викладала в школі хімію і біологію. Є дві старші сестри: єдиноутробна Ярослава і єдинокровна Ольга. Дід по батькові, Василь Степанович, воював у фінській кампанії і під час Другої світової служив на кордоні з Японією — деталь, яку акторські довідки згадують частіше, ніж театральні рецензії.
Музика випередила сцену. Шість років кларнета в музичній школі, потім Омське училище імені Шебаліна, тенор-саксофон. З другого курсу — театральна студія при училищі. У 2004-му він пройшов і в Театральний інститут імені Бориса Щукіна, і в Школу-студію МХАТ, обрав «Щуку», курс Володимира Іванова, і закінчив її 2008-го. Того ж року отримав нагороду «За найкращий акторський бій» на фестивалі сценічного фехтування «Срібна шпага».
У трупі Театру імені Євгена Вахтангова він пробув приблизно до 2010-го: Тарас у «За двома зайцями», Троїл у «Троїлі і Крессиді», Дюжі у «Фредеріку», епізоди в «Алі-Бабі» й «Мадемуазель Нітуш». 2009-го Роман Віктюк узяв його в «Ромео і Джульєтту» на Меркуціо і брата Лоренцо, плюс робота в «Ferdinando». Далі було антрепризне життя: «Старший син», «Отелло».
Кіно почалося ще студентом. Епізод у «Люба, діти і завод…» близько 2005–2006 років, потім «Я повернусь» (Митя), «Візьми мене з собою», «Тариф новорічний». Першу впізнаваність дала комедія «Іграшки» про офісне життя — Дмитро Некрасов. Далі щільний серіальний графік: Фелікс у «Марусі», Костянтин Грачов у «Матусях» (2015–2017), Сергій Ефрон у «Дзеркалах» (2013; для ролі він помітно схуд), Микола Гумільов у «Крыльях империи». Українські майданчики з’явилися пізніше: мелодрами й кліпи, серед них робота 2022 року «Ти мене ніколи не забудеш» і згадки про проєкт «Домінік» у міжнародній копродукції.
Питання, які пошук ставить частіше за біографію
Короткі відповіді знімають більшість повторних запитів, не розчиняючи різницю між людьми.
Скільки золотих медалей у Романа Полянського? У весляра — дві паралімпійські: Ріо-2016 і Токіо-2020, плюс срібло Парижа-2024. В актора паралімпійських медалей немає. У режисера є «Оскар», «Золота пальмова гілка», «Сезар», BAFTA — це інша система нагород.
Чи одружений Роман Полянський з Аліною Гросу? Ідеться про актора. Стосунки медіа відлічують від кліпу 2019 року. Про шлюб 2024-го писали після світлин, де обличчя обранця було закрите, і після кадрів зі світських подій у США. Сама співачка довго не називала імені публічно. Син, якого частина видань називає Марком-Габріелем, за цими ж повідомленнями народився навесні 2026-го. Це хроніка таблоїдів, а не запис у державному реєстрі, відкритому для перевірки.
Де він зараз, якщо мова про спорт? У сезоні 2025–2026 Роман Олександрович лишається в основі збірної: срібло світу і бронза Європи в PR1. Клубна прив’язка — одесько-донецька лінія «Інваспорту», попри те що Верхня Кринка від 2014-го для нього — місце, з якого виїхали, а не база зборів.
Чому в Вікіпедії кілька сторінок? Бо це різні особи. Українська Вікіпедія тримає окремі статті про Полянського Романа Олександровича, Полянського Романа Володимировича і режисера. Змішувати їх в одну — помилка редагування, не «альтернативна біографія».
Гросу, Марфа і те, що медіа домальовують
Перший шлюб актора — з однокурсницею Дариною Жулай. Донька Марфа народилася 2011-го. Розлучення в публічних коментарях він ставив раніше за роман із Гросу; точної дати розірвання шлюбу у відкритих довідках немає, тому версія «стосунки почалися ще в попередньому шлюбі» і версія «спочатку розійшлися, потім зійшлися» існують паралельно. Сам він в інтерв’ю українським каналам наголошував, що близькість з Аліною склалася після розлучення, і що з Марфою кохану познайомив.
2020–2021 роки — період, коли він, за власними словами, переїхав до України. Повномасштабне вторгнення розвело хроніку: частина матеріалів фіксує його появу в Москві 2022-го, пісні Гросу того періоду критики читали як розрив, а вже 2024-го таблоїди знову зібрали пару на світських фото в Нью-Йорку. Восени 2026-го низка українських видань писала, що Гросу повернулася з США з чоловіком і сином і пояснювала вибір школи ближчістю до родини. Ім’я чоловіка в цих текстах стоїть як усталене, хоча прямого підтвердження від обох у кожному сюжеті немає.
За моїм досвідом використання цього протягом місяця — маю на увазі щоденне читання українських зіркових стрічок — сюжет «повернулися і лишаються» оновлюється швидше, ніж фільмографія. Для біографії актора надійніші театральні сезони й титри, ніж підпис під весільним кадром зі змазаним обличчям.
Поланскі окремо: режисер, якого шукають тим самим словом
Roman Polanski народився 1933-го в Парижі в єврейській родині, у три роки опинився в Кракові. Війна забрала матір в Аушвіці, батько вижив у таборі, сам Роман переховувався. Цей досвід пізніше ліг у «Піаніста» (2002), стрічку, що принесла «Оскар» за режисуру — премію він не забирав особисто через давній американський ордер.
«Ніж у воді», «Відраза», «Тупик» зібрали європейську репутацію. «Дитина Розмарі» (1968) зробила його голлівудським ім’ям. 1969-го члени секти Менсона вбили вагітну дружину Шерон Тейт. «Китайський квартал» (1974) лишився еталоном неонуару. Справа 1977 року в США — звинувачення в сексуальному злочині щодо неповнолітньої — досі визначає, де він може з’являтися physically: Франція стала основною базою, Швейцарія 2009-го затримувала його за американським ордером.
Жодна з цих обставин не стосується ні донецького весляра, ні омського актора. Спільне лише те, що українська транслітерація зводить різні латиниці в одне прізвище. Хто шукає розбір «Піаніста», має відсікти і PR1, і «Іграшки» ще на першому абзаці.
Чек-лист: як за хвилину зрозуміти, про кого текст
Перед тим як цитувати біографію в рефераті, дописі чи новині, досить пройти шість позначок.
- Є по батькові Олександрович або дата 1 вересня 1986 — це веслувальник.
- Згадані Верхня Кринка, Макіївка, Одеса, «Інваспорт», клас PR1 — теж він.
- Є Володимирович, Омськ, 9 листопада 1983, Щукінське училище — це актор.
- Поруч Аліна Гросу, Марфа, Дарина Жулай, «Дзеркала» — знову актор, не спортсмен.
- Є Париж 1933, Шерон Тейт, «Оскар», «Дитина Розмарі» — режисер Polanski.
- Якщо в одному абзаці сходяться візок і Лас-Вегас — текст зіпсований і його не варто поширювати.
Той самий список рятує і зворотну помилку: коли спортивний протокол хтось «оживляє» чутками з Instagram. Медаль не потребує зіркового підпису, а кліп не потребує часу на фініші.
Що лишається відкритим восени 2026-го
У весляра відкритий наступний олімпійський цикл. Бронза Варезе і срібло світу показують, що одиночка PR1 в Україні тримається на ньому, а не на зміні поколінь. Прітчард задає темп; щоб повернути золото, потрібен не разовий ривок на фініші, а інший розподіл другої тисячі метрів. Орден I ступеня вже закрив паризький результат офіційно — далі рахунок ведуть лише протоколи.
В актора відкритий інший регістр. Серіальний пік припав на 2010-ті, українські роботи й міжнародний «Домінік» не склалися в таку саму щільність, а публічна біографія від 2019-го майже повністю заміщена темою Гросу. Хто хоче дивитися ролі, а не весільні кадри, має шукати «Матусь», «Дзеркала», «Крылья империи» і вахтанговський період, а не стрічку світських хронік.
Режисер у 2026-му — фігура архіву й судових обмежень, не нових українських новин. Три Романи Полянські й далі ділитимуть один пошуковий рядок. Розвести їх можна лише датами, по батькові й типом арени: вода Лагоа, сцена Вахтангова або павільйон «Піаніста».