Макс Гадюкін — український блогер і журналіст, головний редактор інтернет-видання «Петро і Мазепа», автор колонок на порталі «Телеграф» і власник телеграм-каналу @maxgadyukin. У відкритих джерелах його також називають Максимом Гадюкіним: так підписав передачу справ Віктор Трегубов у серпні 2019 року, і так прізвище стоїть у довідкових матеріалах про видання. Сам сайт і колонки тримають коротшу форму — Макс.
Його публічний слід майже не містить побутової біографії. Немає підтвердженої дати народження, міста дитинства чи розлогого інтерв’ю «про шлях у професію». Натомість є стійка роль: з вересня 2019-го він очолює редакцію, яку на сторінці «Про нас» сам підписує формулою «головний редактор, також головний шкідник». Канал у Telegram носить підзаголовок «Махатма Пропаганді», а в описі авторської сторінки на «Петрі і Мазепі» висить характерне запрошення писати «грінлайт», якщо текстів забагато — «я поленюсь від душі».
Читати Гадюкіна варто як голос конкретної редакції, а не як нейтральну стрічку. Теми повторюються роками: українська політика, енергетика, економіка, зрідка міжнародка, після 2022-го — майже безперервна війна, мобілізація, НАТО і європейський тил. Стиль різкий, іронічний, часто навмисно неввічливий. Саме тому новачок і досвідчений читач беруть з одного абзацу різні речі: перший — рамку, другий — шов, у якому теза розходиться з фактом.
Пошук плутає трьох Гадюкіних, і це вже половина запиту
Перший крок до цього імені — відсікти чужі біографії. Український пошук регулярно звалює в одну купу львівський рок-гурт «Брати Гадюкіни», російського пародійного ведучого Максима Галкіна і редактора «Петра і Мазепи». Спільний корінь прізвища тут нічого не пояснює: «гадюка» дала і сценічну кличку панк-рокерам кінця 1980-х, і журналістський підпис зовсім іншій людині.
«Брати Гадюкіни» — львівський гурт, активний переважно між 1988 і 1996 роками. Лідер першого складу Олександр Ємець («Шуля»), вокаліст Сергій Кузьмінський («Кузя»), тексти на суміші галицького арго і суржика, суміш року, блюзу, панку і коломийки. Назва, за спогадами музикантів, виросла з дитячого оповідання Віктора Драгунського «Смерть шпигуна Гадюкіна» і жарту про «братів». До колонок про НАТО і військово-лікарські комісії цей гурт не має жодного стосунку.
Максим Галкін — інший збіг літер. Російський пародійний артист і телеведучий, народжений 1976 року, чоловік Алли Пугачової, з 2022-го поза російським ефіром. Його біографія — естрада, «Хто хоче стати мільйонером?», дуети. Прізвище Галкін і прізвище Гадюкін пошукові системи зближують через транслітерацію і через те, що обидва імені починаються на «Макс». Для статті про українського редактора це глухий кут.
Макс Гадюкін у медійному сенсі — це підпис під колонками «Петра і Мазепи», авторська сторінка на «Телеграфі» і канал @maxgadyukin. Усе інше з тим самим коренем — сусіди за словником, не за редакцією.
Є ще дрібніший шум: футболіст Максим Гайдук, захисник юнацьких складів, народжений 2005 року в Червонограді. Інше прізвище, інша професія, та сама перша літера. Якщо запит звучить саме «Макс Гадюкін», а у видачі раптом стадіон або сцена 1990-х, ланцюжок уже зірвався.
Редакція, де головреда записано ще й шкідником
«Петро і Мазепа» — українське інформаційне інтернет-видання, започатковане 2013 року. Засновник і директор — Дмитро Подтуркін (у різних написаннях також Підтуркін). Сайт працює як проєкт інформаційного агентства «Петро і Мазепа Медіа». Матеріали приймають російською, українською й англійською; англійські перекладають, перші дві мови лишають як є. Окремих мовних дзеркал немає, тож стрічка історично змішана.
Редакційна хроніка тут коротка і публічна. У 2014–2015 роках головним редактором був Олександр Нойнець, далі — Антон Швець, з лютого 2017-го — Віктор Трегубов, який прийшов з Insider. 29 серпня 2019 року Трегубов написав, що з вересня полишає посаду, а виконувачем обов’язків лишається Максим Гадюкін. Згодом довідкові сторінки і сама редакція фіксують його вже як головного редактора, без приставки «в. о.».
На сторінці «Про нас» формула звучить так: Дмитро Подтуркін — засновник і член редколегії, Дмитро Золотухін — член редколегії, Макс Гадюкін — головний редактор, також головний шкідник. Окремим рядком стоїть онлайн-редколегія з платних підписників Patreon, яка щотижня формує повістку для «Дорогої редакції». Мотто видання — «за Україну та здоровий ґлузд». Редакція прямо пише, що не пов’язує себе з політичною ідеологією чи політсилою, буває суб’єктивною і не завжди ввічливою, а рубрика Greenlight наповнюється позаштатними авторами і не збігається автоматично з позицією головреда.
Саме ця остання фраза рятує від типової помилки. Колонка Гадюкіна і текст стороннього автора під дахом того самого домену — різні голоси. «Думка збігається з позицією редакції» стосується редакційних матеріалів, а не всього архіву. Для початківця достатньо дивитися на підпис. Для досвідченого читача важливіший шов: чи це авторська теза, чи рубрика, де редакція свідомо віддає майданчик.
Від довгої колонки до короткого телеграм-укусу
Гадюкін працює у двох регістрах, і їх не варто зливати. Довгий регістр — колонка на petrimazepa.com і передруки чи авторські блоги на «Телеграфі». Короткий — Telegram, де підпис «Махатма Пропаганді» працює як іронічна вивіска: людина, яка пише про пропаганду, сама виставляє себе її пародійним гуру.
У інтерв’ю 2021 року для добірки Костянтина Качалова він відповів на питання «хто ти» жартом «Порфирій Ахмедович Рабінштраусс», а теми каналу окреслив вузько: політика, енергетика, економіка, зрідка міжнародка. Там само він сказав, що не лізе в чужі поля — медицину, наприклад, фільтрує редколегія — і що власний майданчик потрібен саме там, де робочий контур не дозволяє опублікувати різку оцінку. Згадка «Енергоатому» в тій розмові звучить як межа службового і публічного, а не як розгорнуте резюме. Особистих фото він тоді уникав, блоги називав необхідністю, а не любов’ю.
Колонка зазвичай тримає одну тезу і докручує її історичним або інституційним прикладом. Телеграм-запис частіше б’є в привід дня: заява політика, кадр із тилу, чужий заголовок, збір на автівку для бригади. Канал має чат maxgadyukinchat. Публічні зрізи аудиторії у 2025–2026 роках коливаються приблизно між 10 і 12 тисячами підписників — точна цифра плаває, і спиратися на неї як на рейтинг впливу не варто. Твіттер на авторській сторінці видання підписаний як «майже мертвий».
Різниця регістрів важлива для цитати. Теза з колонки пройшла хоч якийсь редакційний ритм. Теза з каналу може бути реакцією на кадр, який за годину змінить контекст. Передруковувати другу як «позицію головреда видання» без дати і без посилання на формат — спосіб зробити з іронії новину.
Три полиці тем: політика, енергетика, війна
До повномасштабного вторгнення полиці були відносно рівні. Енергетика в нього не декорація: тарифи, борги, ринок, інституції з’являються як предмет, а не як фон для політичного жарту. Економіка йде поруч — кредити, корупційні схеми дрібного масштабу, бюджетні рішення. Політика внутрішня: уряд, депутатські історії, пам’ять виборця, яку він описував як склад злості без місця для розкладки.
Після 2022 року третя полиця накрила перші дві. Війна в його текстах не окремий сюжет, а умова, за якої читаються енергетика, мобілізація, європейські шпиталі і ядерна риторика. На «Телеграфі» серед авторських блогів є колонка листопада 2022-го про ядерні погрози Дмитра Медведєва: теза зводиться до того, що базарний регістр погрози розрахований на переляк, а не на зміну вже розпочатої бійки. У липні 2023-го — колонка «Не хочеш у НАТО? Будеш в росії»: позаблоковість він описує як уже пройдений варіант із поганим підсумком, а вибір зводить до Альянсу або сірої зони під постійним тиском.
Січень 2024-го дав текст про те, що Третя світова «не буде» в тому сенсі, в якому її чекає виборець з плаката, бо підготовка до великої війни вже розмазана по бюджетах і шпиталях. Далі, у 2025-му, ця лінія виросла в серію. Паралельно лишаються внутрішні сюжети: депутат, який «загулявся», другий фронт як внутрішній, військово-лікарські комісії в порівнянні з Литвою і Латвією, освіта, деурбанізація, житло.
Для початківця корисна проста рамка. Якщо текст про тариф, ринок чи борг — це енергетично-економічна полиця. Якщо про заяву, фракцію, виборчу пам’ять — політична. Якщо про бригаду, тил, НАТО, європейський шпиталь — воєнна, навіть коли в заголовку немає слова «фронт». Досвідчений читач дивиться на стик: Гадюкін часто тягне енергетичний або інституційний аргумент у воєнний текст, і саме там теза або тримається, або починає ковзати.
Європейський тил у серії про майбутні кладовища
Серія «Кладовища майбутньої війни» — найщільніший з його пізніх циклів. Заголовки літа 2025-го розкладають Європу по країнах: Швеція, Німеччина і Бельгія, Румунія і Болгарія, Чехія, Словаччина, Угорщина. Підзаголовки говорять не про паради, а про лікарів, які поєднують військову і цивільну роботу, про тривожні рюкзаки, розгорнуті польові шпиталі і брак укриттів. Загальний жест циклу — політики говорять, медицина вже готується.
Це не репортаж з місця і не статистичний огляд НАТО. Це колонка, яка збирає публічні ознаки підготовки і ставить їх поруч із українським досвідом. Сила такого тексту — в зіставленні. Слабке місце — у тому, що зіставлення легко читається як прогноз. Різниця між «лікарні вже тренують сценарій» і «війна в цій країні неминуча цього року» у Гадюкіна часто лишається на інтонації, а не на окремому застереженні.
Поруч із серією стоять тексти про ВЛК «як у Європі» — Литва, Латвія — і колонка «Європо, ось калькулятор». Тут уже інший прийом: не атмосфера підготовки, а порівняння процедур. Новачку варто триматися процедури — що саме порівнюють, комісію чи політичну волю. Досвідченому корисніше питати, який рік у джерела і чи не підмінено національну практику бажаним зразком.
НАТО як розвилка, а не як декорація
Теза липня 2023-го в нього жорстка: сильної позаблокової України не буде, бо така вже була, і підсумок не сподобався. Далі — особисте бажання дочекатися перемоги, членства і розпаду Росії, з застереженням, що без Альянсу розпаду він не чекає. Це позиція колумніста, не рішення саміту. Її сила в ясності розвилки. Її межа — у тому, що розвилка з двох пунктів погано тримає треті сценарії: довга війна без членства, членство без швидкого розпаду сусіда, сіра зона з гарантіями іншого типу.
У нашій практиці читання таких колонок стикаєшся з випадком, коли саме цю розвилку цитують як «висновок експерта з НАТО». Гадюкін експертизи Альянсу не заявляє. Він редактор, який вибирає різку рамку і тримає її кілька років поспіль. Рамка корисна як питання до власної позиції. Як довідка про процедуру вступу вона не працює.
Помилки, через які цитату Гадюкіна приписують не тому
Прізвище коротке, стиль їдкий, а стрічка змішана. З цього виростає кілька стійких збоїв, і кожен з них псує не «імідж», а сенс абзацу.
- Злити з «Братами Гадюкіними». Гурт закінчив основну активність у 1990-х, редакція працює з 2013-го, головред на посаді з 2019-го. Спільний корінь нічого не доводить. Цитата про мобілізацію не стає рок-лірикою, а пісня «Всьо чотко» не стає редакційною позицією.
- Злити з Максимом Галкіним. Інше прізвище, інша країна, інша професія. Транслітерація Max у пошуку це підживлює. Якщо в тексті з’являються Пугачова, пародист чи «мільйонер», ви вже не про українську редакцію.
- Читати Greenlight як голос головреда. Видання саме відділяє позаштатну рубрику від позиції редакції. Підпис автора тут важливіший за домен.
- Брати телеграм-жарт за колонку. «Махатма Пропаганді» — вивіска каналу, не науковий ступінь і не самоназва секти. Іронічний підпис, поставлений у новину без лапок, перетворює стилістику на факт.
- Датувати тезу «сьогодні», якщо колонка 2022-го. Ядерна риторика Медведєва і європейські шпиталі 2025-го — різні шари. Гадюкін повторює рамки, але привід у нього конкретний.
- Шукати повну біографію там, де її немає. Публічний слід — посада, канали, теми. Вік, родина, освіта у відкритих авторитетних джерелах не зібрані. Дірка — не привід її заповнювати.
Ці збої не виглядають дрібними, коли абзац іде в чужий пост. Одна помилка імені, і енергетична колонка українського редактора починає гуляти як цитата естрадного ведучого або як рядок із панк-пісні. Перевірка підпису забирає менше часу, ніж спростування.
Питання, які виникають ще до першої колонки
Запит «Макс Гадюкін» у пошуку майже ніколи не буває абстрактним. За ним стоять кілька конкретних питань, і на них можна відповісти без здогадок.
Він досі головний редактор «Петра і Мазепи»?
Так, за сторінкою видання і за довідковими матеріалами про редакцію. У серпні 2019-го його призначили виконувачем обов’язків після Трегубова. Пізніше формула на сайті вже без «в. о.»: головний редактор, також головний шкідник. Точну внутрішню дату зняття приставки публічні новини не фіксують, посада в поточному описі редакції — його.
Де його читати, якщо не хочеться стрічки?
Авторська добірка на petrimazepa.com збирає колонки в один ряд. «Телеграф» має окрему сторінку автора з блогами 2022–2024 років. Telegram дає коротший регістр і чат. Твіттер редакція сама називає майже мертвим, тож починати звідти немає сенсу.
Якою мовою він пише?
І українською, і російською — як і видання загалом. Пізніші колонки на сайті частіше українські, ранні архіви змішані. Канал теж не тримає одну мову. Мова абзацу не маркує зміну позиції.
Це псевдонім?
Робоче ім’я — так, у короткій формі. Юридично-публічне, яким його називав Трегубов і довідкові сторінки, — Максим Гадюкін. Жартівливе «Порфирій Ахмедович Рабінштраусс» з інтерв’ю 2021 року — відповідь на запитання про нік, не паспорт.
Чому канал називається «Махатма Пропаганді»?
Це самоіронічний підпис, а не програма. Гадюкін роками пише про ворожу риторику, ядерний базар і європейське самозаспокоєння. Вивіска висміює роль «гуру», яку колумністу легко приписати читачі. Брати її буквально — та сама помилка, що й читати «головного шкідника» як посадову інструкцію.
Чек-лист читача перед тим, як репостити абзац
Короткий прохід забирає хвилину і знімає більшість чужих атрибуцій. Він однаковий і для людини, яка вперше відкрила колонку, і для тієї, яка читає видання роками.
- Перевірити підпис: Макс Гадюкін або Максим Гадюкін, не Галкін і не гурт.
- Подивитися майданчик: колонка сайту, блог «Телеграфа», пост каналу, чужий передрук.
- Звірити дату. Текст 2022-го про ядерну лексику і текст 2025-го про шпиталі не взаємозамінні.
- Відділити рубрику. Greenlight і редакційний матеріал не один голос.
- Виписати тезу одним реченням. Якщо не виходить без жарту автора — цитата ще не зібрана.
- Позначити, що це позиція колумніста, а не зведення Генштабу чи рішення саміту.
- Не домальовувати біографію. Немає дати народження у джерелі — немає її і в переказі.
Після такого проходу абзац або тримається, або виявляється чужим жартом на чужому майданчику. Другий результат корисніший за швидкий репост: він повертає прізвище власнику.
Новачку — карта, досвідченому — шви
Один і той самий текст віддає різне, якщо читач приходить з різним запасом контексту. Нижче — не оцінка «хто розумніший», а різниця запиту.
| Запит читача | Що брати новачку | Що перевіряти досвідченому |
|---|---|---|
| Хто це | Головред «Петра і Мазепи» з 2019 року, блогер, канал @maxgadyukin | Чи не сплутано з гуртом, Галкіним або Гайдуком |
| Про що пише | Політика, енергетика, економіка, війна, НАТО, європейський тил | Чи теза з енергетики не підмінена воєнною метафорою |
| Як звучить | Іронія, різкість, самоназва «шкідник» і «Махатма Пропаганді» | Де жарт закінчується і починається твердження про факт |
| Серія 2025 | Європа готує медицину і укриття, політики говорять м’якше | Чи підготовка дорівнює прогнозу дати війни |
| Колонка про НАТО | Розвилка: Альянс або сіра зона під тиском | Які треті сценарії рамка не тримає |
Дані таблиці зібрані з авторських сторінок видання, блогів на «Телеграфі» і публічного опису каналу, а не з рейтингу чи соціології. Таблиця не вимірює вплив. Вона лише розкладає, який шар тексту варто знімати першим.
Новачку достатньо трьох опор: посада, два майданчики, три полиці тем. Досвідчений читач після цього йде в шов. У Гадюкіна шов майже завжди один — між різкою рамкою і процедурою, яку рамка замінює. Колонка про ВЛК у Литві корисна, поки показує, що порівнюють. Вона починає ковзати, коли литовська комісія стає аргументом на користь української політичної волі, якої в тексті немає.
Коли колонка закриває питання, а коли треба йти в першоджерело
Гадюкін закриває питання про тон. Як редакція говорить про ядерний базар, про позаблоковість, про європейські тривожні рюкзаки, про тил, який сам себе називає непридатним, — це його територія. Тут колонка сильніша за суху довідку, бо тон і є змістом. Самоіронія вивіски, формула «головний шкідник», запрошення писати «грінлайт» — частини того самого голосу, а не прикраси.
Він не закриває питання про цифру. Скільки ліжок розгорнула конкретна країна, який статус процедури вступу, який склад редколегії в конкретному році поза публічною сторінкою — це вже не колонка. Тут працюють сайт Альянсу, національне міністерство, сторінка «Про нас» і новини на кшталт замітки «Детектора медіа» від 29 серпня 2019 року про передачу справ. Два джерела, редакційне і медійне, сходяться на посаді. На біографії вони мовчать, і це мовчання варто залишити мовчанням.
Колонка Гадюкіна — інструмент, щоб почути, як одна українська редакція ріже навпіл сіру зону. Довідником із членства, медицини чи енергоринку вона не стає навіть у найвдалішому абзаці.
Якщо абзац потрібен для суперечки про факт, поруч має лежати документ. Якщо абзац потрібен, щоб зрозуміти, чому частина українського медіаполя говорить коротко і зло, Гадюкіна достатньо самого: посада з 2019-го, канал з іронічною вивіскою, серія про європейські кладовища майбутньої війни і стара розвилка про НАТО, яку він не пом’якшує. Решта — вже інше прізвище, інший майданчик або чужий жарт, який пошук поклав у той самий рядок.