Місцеві вибори мали пройти восени 2025 року, але під час воєнного стану їх проведення заборонене. Міські голови та ради, обрані 2020 року, продовжують працювати. Проте склад місцевої влади вже не той, що його сформували виборці. Мери помирають, ідуть у відставку, мобілізуються або втрачають посади за судовими рішеннями. Їхні повноваження часто перебирають секретарі рад, причому тимчасове виконання обов’язків інколи триває роками. У частині міст з’являються військові адміністрації, які діють поряд із виборними органами або перебирають їхні функції. Це змінює систему місцевого самоврядування без прямого голосування громадян.

Дослідження охопило 339 міських громад і Київ. Дані збирали у вересні–жовтні 2026 року. Окуповані міста до вибірки не входили. На шостий рік без виборів сформувалося кілька моделей управління: обраний міський голова, секретар як в.о. мера, паралельна робота органів місцевого самоврядування та військової адміністрації, передання повноважень начальнику військової адміністрації.

Обрані мери лишаються більшістю

Обрані 2020 року міські голови керують у 271 місті — це 80 відсотків досліджених громад. Базова модель зберігається, хоча умови роботи змінилися. Місцева влада забезпечує життєдіяльність під час повномасштабної війни, водночас зростає роль державної вертикалі. Майже третина чинних мерів — самовисуванці (85 осіб). Представників «Слуги народу» серед них удвічі менше. У 16 радах немає секретаря. У Харкові секретаря немає вже п’ять років: останнім був чинний мер Ігор Терехов. У Києві Володимир Бондаренко пішов з посади секретаря у квітні 2025 року на тлі справи НАБУ.

У 42 містах повноваження міського голови виконують секретарі рад. У шести з них — Кривому Розі, Золотоноші, Корсуні-Шевченківському, Карлівці, Сваляві та Бобровиці — це триває з 2021 року. Секретар Кривого Рогу Юрій Вілкул виконує обов’язки майже п’ять років. Раніше він був мером у 2010–2020 роках. Третина таких секретарів — від «Слуги народу». Механізм наступництва дозволив не лишитися без керівництва, але громада не обирала цих людей саме на посаду мера.

Військові адміністрації змінюють баланс

Військові адміністрації створили у 27 містах — близько 8 відсотків вибірки. У 19 з них начальникам передали повноваження мера, ради та виконавчих органів. У шести випадках адміністрацію очолив обраний 2020 року міський голова. У восьми містах виборні органи працюють паралельно: у Києві, Вараші, Нетішині, Південноукраїнську та Тернівці — поряд із мером, у Сумах і Одесі — із секретарем. У Чернігові немає ні мера, ні секретаря, але повноваження місцевого самоврядування адміністрації не передавали.

У Південноукраїнську військову адміністрацію утворили 2 липня 2026 року. Міська рада продовжила роботу. У вересні начальник адміністрації Іван Кухта і мер Валерій Онуфрієнко підписали порядок взаємодії, який передбачає погодження окремих кадрових рішень. У Чернігові конфлікт загострився після втрати посади мером Владиславом Атрошенком у 2023 році. Верховний Суд 28 травня 2026 року підтвердив, що бюджетні повноваження перейшли до військової адміністрації. У Києві поряд із КМДА працює КМВА. Чіткого розмежування повноважень законодавство не дає. Президент ініціював консультації щодо посилення безпеки столиці та говорив про створення спеціального кабінету.

Серед 19 міст, де військова адміністрація повністю перебрала повноваження, дев’ять розташовані в Донецькій області, шість — у Харківській. У частині з них обраний мер сам став начальником адміністрації, як у Краматорську чи Слов’янську. В Ізюмі обраного мера згодом замінили іншим призначеним керівником. У Херсоні на чолі стояли вихідці з правоохоронної та державної вертикалі.

Кількість міст без чинного мера зросла з семи у 2021 році до 45 у 2026-му. Базова модель зберігається у 80 відсотках громад, проте механізми оновлення влади змінилися. Військові адміністрації створюють додаткові центри ухвалення рішень. Поява таких структур іноді пов’язана не лише з безпекою, а й із внутрішніми конфліктами. Після війни доведеться повертатися до питань державного нагляду та розмежування повноважень. Головне питання лишається відкритим: хто фактично керує містом, перед ким відповідає і як громада може вплинути на цю владу без виборів.