Гео Лерос, народний депутат Верховної Ради IX скликання, наразі перебуває в Києві та продовжує виконувати депутатські обов’язки без гучних медійних кампаній. Він бере участь у засіданнях комітетів, голосує за ключові оборонні та антикорупційні ініціативи, ставить гострі питання з трибуни та зберігає мандат, отриманий ще у 2019 році. Після періоду активної публічної критики влади та майже повної тиші в соціальних мережах з весни 2024 року його діяльність набула більш приглушеного, але системного характеру — фокус на законодавчій роботі всередині системи.
Цей статус відображає складну еволюцію людини, яка починала як вуличний художник і режисер, а опинилася в епіцентрі політичних баталій нової України. Його історія — це не просто хроніка скандалів, а відображення глибших процесів: надій на оновлення влади після 2019 року, розчарувань у внутрішньому колі, особистих ризиків та пошуку ролі під час повномасштабної війни.
Хто такий Гео Лерос: від вірменських коренів до арт-куратора та активіста
Гео Багратович Лерос (при народженні — Геворг Багратович Курехян) народився 24 квітня 1989 року в Києві в родині вірменського походження. Він узяв прізвище матері — Лерос, зберігши культурну спадщину предків. Закінчив факультет міжнародного права в Академії адвокатури України, пройшов п’ятимісячне навчання в Берлінській кіноакадемії. Ранні роки сформували його як людину дії: з 2011 року він займався комерційним відеовиробництвом, працював дизайнером, а з 2014-го активно включився в культурне життя столиці.
Його арт-проєкти стали візитівкою ще до політики. Лерос заснував громадську організацію «Сіті-Арт» та проєкт Art United Us, у межах яких створили близько 70 муралів по всій Україні. Автор першої української книги про вуличне мистецтво «Kyiv Street Art». Режисер короткометражного фільму «A lifetime older» про вчителя-медика — героя АТО, який отримав нагороди на міжнародних фестивалях у Калькутті та Сан-Франциско. Зняв документальну стрічку про реформу поліції за участі Петра Порошенка та Арсена Авакова. Був волонтером благодійного фонду «Сестри перемоги», радником міністра інформаційної політики та (на громадських засадах) Київського міського голови з питань культури.
Ці культурні корені пояснюють його подальшу непримиренність до «совковості» та кумівства. Вуличне мистецтво для нього — не просто декор, а інструмент суспільного діалогу. Коли в 2019-му він увійшов до списку партії «Слуга народу» під номером 23 як безпартійний, багато хто бачив у ньому саме такого «свіжого» митця, здатного принести креатив і чесність у парламент.
Політичний прорив, плівки та розрив з командою
На виборах 2019 року Лерос став народним депутатом. Спочатку його призначили зовніштатним радником президента Володимира Зеленського (з червня 2019 по березень 2020). Він увійшов до складу комітету з гуманітарної та інформаційної політики як заступник голови. Але вже навесні 2020-го ситуація кардинально змінилася.
29 березня 2020 року Лерос опублікував перші фрагменти так званих «плівок Лероса» — записів розмов, у яких, за його словами, обговорювалися призначення на державні посади через брата голови Офісу президента Андрія Єрмака — Дениса. Він звернувся до НАБУ, стверджуючи зловживання впливом. Це спричинило ланцюг розслідувань, перекваліфікацій справ і судових позовів. У жовтні того ж року з’явилися «плівки Тищенка» — записи, що стосувалися нібито спроб уникнути обшуків у справі про розкрадання на будівництві Подільсько-Воскресенського мосту.
1 вересня 2020 року з трибуни Ради Лерос прямо звинуватив Зеленського у «злитті зі старою системою», кумівстві та «здачі країни в оренду олігархам». Того ж дня його виключили з фракції «Слуга народу». Залишившись позафракційним, він зберіг депутатський мандат. У серпні 2020-го невідомі спалили його автомобіль Mercedes, а правоохоронці відкрили провадження щодо ухилення від сплати податків та незаконної надбудови поверху в квартирі. Кримінальну справу про підпал авто закрили у грудні 2023 року через закінчення строків досудового розслідування.
Ці події стали точкою неповернення. Лерос перетворився з «свого» на одного з найгучніших внутрішніх критиків. Його публічні виступи, у тому числі з демонстрацією середнього пальця під час одного з засідань, лише посилили поляризацію. У лютому 2023 року Верховна Рада відсторонила його від пленарних засідань до кінця сесії або зміни режиму роботи парламенту через образливі висловлювання на адресу Андрія Єрмака під час розгляду кандидатури Василя Малюка на посаду голови СБУ. На початку 10-ї сесії він повернувся до виконання обов’язків.
Війна, полк «Сафарі» та період тиші в соцмережах
З початком повномасштабного вторгнення Лерос публічно демонстрував підтримку Збройних сил. У соціальних мережах з’являлися його фото у військовій формі з шевронами полку спецпризначення «Сафарі» Національної поліції України. Він публікував привітання з Днем добровольця, передавав техніку підрозділу. У своєму Instagram-профілі (@geo.leros) досі вказує приналежність до цього полку поряд зі статусом народного депутата.
Варто зазначити нюанс: у серпні 2022 року Національна поліція офіційно заявила, що Лерос не є і ніколи не був працівником підрозділу «Сафарі», оскільки не входить до штату Нацполіції. Ймовірно, йшлося про волонтерську підтримку, координацію чи неформальну приналежність, яку він сам активно підкреслював. Так чи інакше, ці фото та публікації стали його «візиткою» воєнного часу.
Останні активні пости в Facebook та Instagram датуються 14 березня 2024 року — саме привітання з Днем добровольця. Після цього Лерос майже повністю зник з публічного інформаційного поля в соцмережах. Telegram-канал і YouTube теж перестали оновлюватися регулярно. Багато хто тоді припустив, що він повністю пішов на фронт або в тінь через безпеку. Насправді, як показують подальші події, він зберіг присутність у Києві та парламентській роботі.
Гео Лерос де зараз: Київ, комітетська робота та приглушена опозиційність
Станом на середину 2026 року Гео Лерос проживає та працює в Києві. Згідно з офіційним порталом Верховної Ради України, він залишається народним депутатом, заступником голови Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики, співголовою групи з міжпарламентських зв’язків з Королівством Данія та членом інших міжпарламентських груп. Мандат діє безперервно з 29 серпня 2019 року.
Він бере участь у пленарних засіданнях та комітетських голосуваннях, зокрема з антикорупційних та оборонних питань. У стенограмах Ради за лютий 2026 року зафіксовані його виступи та запитання, у тому числі щодо ігнорування НАБУ справ, пов’язаних з оточенням президента, та виконання передвиборчих обіцянок. Соціальні мережі оновлюються рідко, але з гострим політичним змістом: критика корупційних схем, підтримка окремих військових лідерів, коментарі про судові процеси.
Його стиль змінився — менше епатажу, більше точкової роботи всередині системи. Це не означає зникнення позиції, а радше адаптацію до воєнного часу: коли публічна конфронтація може зашкодити спільній справі, а реальний вплив часто проявляється в комітетських поправках та голосуваннях. Лерос демонструє приклад «внутрішньої опозиційності» — людини, яка не емігрувала, не втратила мандат попри всі скандали та продовжує тиснути на больові точки влади юридичними та парламентськими інструментами.
Наслідки та ширший контекст для української політики
Історія Гео Лероса висвітлює кілька важливих нюансів сучасної України. По-перше, система виявилася стійкішою до внутрішньої критики, ніж очікувалося: попри виключення з фракції, відсторонення та розслідування, мандат зберігся, а суди частково ставали на його бік (зокрема, у справі про поновлення прав після відсторонення). По-друге, «плівки Лероса» запустили важливий суспільний дискурс про впливовість родичів високопосадовців та прозорість призначень — навіть якщо не всі справи завершилися гучними вироками.
По-третє, його перехід від яскравого митця-активіста до політика, а потім до «тихо працюючого» депутата воєнного часу показує, як війна змінює ролі. Особисті ризики — спалений автомобіль, напади в Раді, санкції РФ — не зламали, а радше загартували. Сьогодні його діяльність нагадує довгу дистанцію: не спринт скандалів, а марафон системної роботи.
Для новачків у темі це приклад того, як один голос у 450-місному парламенті може змусити говорити про корупцію навіть у найвищих кабінетах. Для просунутих читачів — матеріал для аналізу балансу між публічністю та реальним впливом, між епатажем та законодавчою дисципліною.
Цікаві факти про Гео Лероса
- Створив близько 70 муралів по Україні в межах проєктів Art United Us та City-Art, а також книгу «Kyiv Street Art» — першу українську працю про вуличне мистецтво.
- Його короткометражка «A lifetime older» про героя АТО отримала нагороди на фестивалях у Калькутті (Best Short Film) та Сан-Франциско (Excellent Short Documentary).
- У 2020 році опублікував «плівки», які стали каталізатором кількох кримінальних проваджень та суспільної дискусії про кумівство в Офісі президента.
- Публічно асоціює себе з полком спецпризначення «Сафарі» через фото у формі та пости; Національна поліція у 2022 році уточнювала, що він не є формальним співробітником підрозділу.
- Автомобіль Mercedes спалили в серпні 2020 року — справа про підпал закрита у грудні 2023-го через закінчення строків розслідування.
- Зберігає мандат народного депутата вже майже сім років попри виключення з фракції, відсторонення від засідань та численні розслідування.
- У своєму Instagram-профілі досі поєднує статуси «Member of Parliament of Ukraine» та «Special forces regiment SAFARI».
Що це означає для тих, хто стежить за політикою
Гео Лерос де зараз — це не просто координати на мапі (Київ, Верховна Рада). Це символ певного типу українського політика: не завжди зручного, часто епатажного, але такого, що не зникає повністю навіть після найгучніших конфліктів. Його поточна тиха присутність у комітетах і голосуваннях нагадує: справжня робота часто відбувається не на екранах смартфонів, а в залах засідань та за робочими столами.
Для новачків це можливість зрозуміти, що парламент — не лише шоу, а механізм, де один депутат може впливати на поправки до законів про декларування чи допомогу армії. Для досвідчених — матеріал для роздумів про ціну публічної критики, про те, як війна переформатовує ролі, та про те, чи здатна система трансформувати бунтарів на системних гравців без втрати гостроти.
Його шлях продовжується. І саме тому питання «Гео Лерос де зараз» залишається актуальним — бо відповідь на нього щоразу розповідає щось нове не лише про одну людину, а про стан і динаміку всієї української політики.