Валерій Прозапас — офіцер Збройних сил України, депутат Запорізької міської ради від «Європейської Солідарності» і один із тих військових блогерів, чиї дописи регулярно з’являються в стрічках людей, які стежать за фронтом і тилом. Народився в Запоріжжі 7 липня 1977 року. Пройшов шлях від будівельника й історика до артилериста і публічного критика системи.
Його ім’я асоціюється з прямолінійністю. Він не підлаштовується під політичну кон’юнктуру, повертає нагороди, коли вважає їх знеціненими, і відкрито говорить про проблеми мобілізації, місцевих бюджетів і фронтової логістики. У 2025–2026 роках його коментарі про ситуацію на півдні та про корупційні ризики в тилу звучать особливо різко.
Нижче — розгорнута історія людини, яка поєднує військову службу, депутатську роботу і постійну публічну присутність.
Ранні роки, освіта і бізнес
Валерій Миколайович Прозапас виріс у Запоріжжі. У 1999 році закінчив Запорізький державний університет за спеціальністю «історія». Через шість років здобув другу вищу освіту — «менеджмент організацій». У 2016-му, уже маючи бойовий досвід, закінчив Національний університет оборони імені Івана Черняховського за спеціальністю «артилерія».
До війни він понад півтора десятиліття працював у будівництві. Обіймав керівні посади в компаніях, що займалися проектуванням і зведенням інфраструктурних об’єктів. Реалізовував проекти для телекомунікаційних компаній і держави. Цей досвід пізніше став у пригоді і в депутатській роботі, і в розумінні, як саме «освоюються» мільйони на тилових будівництвах.
Революція Гідності, АТО і перший бойовий досвід
У 2013–2014 роках Прозапас був активним учасником Революції Гідності. Коли почалася війна на Донбасі, пішов добровольцем. У 2014–2015 роках служив у зоні АТО, зокрема в секторі «М». Отримав статус учасника бойових дій і офіцерське звання.
Після демобілізації залишався в оперативному резерві першої черги. Кілька років командував ротою у військовому комісаріаті Запоріжжя. Паралельно продовжував бізнес і все активніше заходив у політику.
Його молодший брат Ігор Прозапас (позивний «Кіхот») теж пішов на фронт. Служив у добровольчих підрозділах, зокрема в «Азові», став одним із героїв документального фільму Радіо Свобода «СІЧ». У 2019 році Ігор раптово помер від серцевого нападу. Валерій тоді написав слова, які багато хто цитує досі: герої йдуть непомітно, щоб стати прикладом.
Політика: від кандидата в мери до голови фракції
У 2019 році Прозапас балотувався до Верховної Ради по 76 округу від «Європейської Солідарності», але не пройшов. У 2020-му став депутатом Запорізької міської ради. Того ж року був кандидатом на посаду міського голови і посів друге місце.
У раді він увійшов до комісії з питань життєзабезпечення міста. У жовтні 2023 року очолив фракцію «Європейська Солідарність». Пріоритетами назвав безпеку, оборону, утримання критичної інфраструктури і збереження соціальних гарантій в умовах війни.
Навіть перебуваючи на службі, він продовжує виконувати депутатські обов’язки і регулярно коментує рішення місцевої та центральної влади.
Повномасштабна війна і служба в морській піхоті
Після 24 лютого 2022 року Прозапас одразу прибув до військкомату. Потрапив до 36-ї окремої бригади морської піхоти. Служив начальником штабу самохідного артилерійського дивізіону. Має звання капітана, у деяких матеріалах фігурує як майор.
Він неодноразово підкреслював, що бачив еволюцію ЗСУ з 2014 року — від майже повного розвалу до здатності дати відсіч у 2018-му, і як потім, на його думку, багато чого було знівельовано після 2019-го. Ці оцінки він озвучував публічно, зокрема в ефірах і колонках.
У нашій практиці спостереження за військовими блогерами ми помічали: найгостріше звучать ті, хто поєднує реальний бойовий досвід із розумінням тилових процесів. Прозапас саме з таких.
Публічна позиція і повернення ордена
Валерій Прозапас веде активний блог, де критикує корупцію, неефективне використання коштів, проблеми мобілізації та розрив між політичною доцільністю і військовою необхідністю. У червні 2025 року він публічно повернув орден «За заслуги перед Запорізькою областю», який отримав у 2022-му.
Тоді, за його словами, нагорода сприймалася як символ єдності в момент, коли 70 % області було окуповано. Пізніше він заявив, що більше не бачить у ній сенсу — через знищення децентралізації, дерибан і пріоритет політики над обороною. Орден повернув із чітким меседжем: не хоче мати нічого спільного з такою системою.
Його коментарі про загрозу Запоріжжю, про перекидання російських сил і про стан місцевих бюджетів регулярно потрапляють у новини.
Поширені міфи про Валерія Прозапаса
- Міф: він лише «тиловий депутат». Ні. З 2022 року він на службі в бойовій бригаді морської піхоти.
- Міф: його критика — це виключно партійна позиція. Багато заяв звучать жорсткіше за офіційну лінію партії і стосуються системних проблем.
- Міф: він залишив бізнес і політику заради війни. Насправді він поєднує службу з депутатською роботою і публічною активністю.
- Міф: повернення ордена — піар. Сам Прозапас пояснив це принциповою незгодою з тим, як влада розпоряджається ресурсами в умовах війни.
Питання, які найчастіше шукають про Валерія Прозапаса
Хто такий Валерій Прозапас?
Офіцер ЗСУ, депутат Запорізької міськради, військовий блогер, учасник АТО і повномасштабної війни.
Яке в нього звання і де служить?
Капітан (у деяких джерелах — майор) 36-ї окремої бригади морської піхоти, артилерія.
Чи є він депутатом зараз?
Так, депутат Запорізької міської ради, очолював фракцію «Європейська Солідарність».
Чому він повернув орден?
У 2025 році заявив, що не бачить сенсу в нагороді через, на його думку, корупцію, знищення децентралізації і пріоритет політики над військовою необхідністю.
Чи пов’язаний він із братом Ігорем Прозапасом?
Так, Ігор — його молодший брат, офіцер, герой фільму «СІЧ», помер у 2019 році.
Що показує історія Валерія Прозапаса
Його шлях — приклад людини, яка не розділила життя на «до війни» і «після». Бізнес, політика, служба і публічна позиція існують одночасно. Він залишається в Запоріжжі і ментально, і політично, навіть коли фізично перебуває на позиціях.
У 2026 році Прозапас продовжує бути одним із голосів, які говорять незручні речі: про стан мобілізації, про розкрадання в тилу, про ризики для південного напрямку. Хтось вважає його занадто різким. Хтось — одним із небагатьох, хто говорить те, що думає більшість військових, але не завжди може сказати вголос.
Історія Валерія Прозапаса ще пишеться. Фронт, міська рада, блог і постійна готовність повертати нагороди, коли вони, на його думку, втрачають зміст — усе це частини одного характеру. Запоріжжя знає його давно. Україна дізналася ближче після 2022-го. І судячи з усього, чути його буде ще не раз.