Лорен Шауерс у вересні 2019 року був звичайним вісімнадцятирічним хлопцем з Монтани, який працював на будівництві й будував плани на майбутнє. Одного дня навізник, яким він керував, зірвався з мосту й упав на нього з висоти майже п’ятнадцяти метрів. Чотиритонна машина буквально розчавила нижню половину тіла. Лікарі запропонували єдиний шанс на виживання — гемікорпоректомію, радикальну операцію з ампутацією всього нижче пояса.
Сьогодні Лорен живе. Разом із дружиною Сабією він відкрито розповідає про біль, адаптацію, кохання й щоденну боротьбу. Їхня історія — не просто про виживання. Це розповідь про те, як людина знаходить сенс, коли тіло змінилося назавжди.
Як сталася аварія на мосту в Монтані
Вересень 2019 року. Лорен працював на об’єкті з ремонту мосту поблизу містечка Вілсолл у Монтані. Йому доручили переставити водяний бар’єр за допомогою навантажувача. Дорога була вузькою, ґрунт під колесами — ненадійним. Коли інший автомобіль почав обгін, навізник різко нахилився. Земля під ним обвалилася.
Машина зірвалася з висоти близько п’ятдесяти футів (приблизно 15 метрів) і кілька разів перекинулася. Лорен намагався вистрибнути, але нога застрягла в ремені безпеки. Він залишався при свідомості всю дорогу вниз. Коли навізник приземлився прямо на нього, хлопець бачив, як техніка розчавлює його стегна й праве передпліччя.
Рятувальники діставали його близько пів години. Коли його звільнили, нижня частина тіла була зруйнована до невпізнання. Кістки стирчали, органи були пошкоджені. Лорена терміново доправили до лікарні, а згодом перевезли літаком до Сіетла.
Гемікорпоректомія: операція, яку роблять одиниці
Лікарі швидко зрозуміли: зберегти нижню половину тіла неможливо. Єдиний спосіб дати шанс на життя — гемікорпоректомія. Це надзвичайно рідкісна операція, під час якої ампутують усе нижче пояса: ноги, таз, статеві органи, частину кишечника, сечовий міхур. Додатково довелося ампутувати праве передпліччя, яке було повністю зруйноване.
Лорен і його близькі прийняли рішення. «Це був вибір між життям і смертю», — пізніше згадував він. Сабія, тоді ще дівчина, пообіцяла залишитися поруч за будь-яких обставин. Операція тривала довго. Після неї зріст Лорена зменшився з майже 183 сантиметрів до приблизно 81 сантиметра. Вага впала до близько 40 кілограмів.
Після хірургічного втручання довелося створювати нові шляхи для виведення відходів організму — колостому й уростому. Внутрішні органи змістили вгору, що створило додатковий тиск на легені, серце й шлунок. Відновлення було болісним і тривалим.
У нашій практиці ми стикалися з випадком, коли люди після подібних травм найважче переживали не фізичний біль, а втрату звичного образу себе. Лорен відкрито говорить про це в своїх відео.
Шлях відновлення: від лікарні до нового життя
Перші місяці після операції пройшли в лікарнях і реабілітаційних центрах. Лорен вчився керувати візком, справлятися з хронічним болем, адаптуватися до нового тіла. Бували ускладнення — тромбоемболія легеневої артерії, інфекції, проблеми з нирками.
Сабія стала не просто партнеркою, а основним доглядальником. Вона допомагала з гігієною, пересуванням, емоційною підтримкою. Пара одружилася незабаром після того, як Лорен вийшов з найкритичнішої фази. Їхні стосунки витримали випробування, яке ламає багатьох.
З часом Лорен почав використовувати протези, експериментувати з новими технологіями (зокрема, обговорював майбутні біонічні руки). Але прогрес не був лінійним. Хронічний біль, інфекції сечовивідних шляхів, камені в нирках — усе це залишається частиною життя навіть через шість-сім років після аварії.
Сила пари: Сабія і Лорен
Без Сабії ця історія могла б закінчитися інакше. Вона не просто доглядає — вона створює простір, у якому Лорен відчуває себе повноцінним чоловіком і партнером. Пара відкрито говорить про труднощі доглядальницьких стосунків, про втому, про потребу в особистому просторі й про те, як зберігати романтику в таких умовах.
Вони живуть у Грейт-Фоллс, штат Монтана. Їхній YouTube-канал «Sabia and Loren» зібрав понад 700 тисяч підписників. Там вони показують і радісні моменти, і важкі дні. Підписники бачать не героїчну казку, а реальне життя з болем, гумором, звичайними розмовами й планами на майбутнє.
У 2026 році Лорен і Сабія з’явилися в документальному проєкті TLC «One Day in My Body», де розповіли про свій досвід ще ширшій аудиторії.
Повсякденність після гемікорпоректомії
Життя Лорена вимагає постійної організації. Пересування, гігієна, прийом ліків, контроль за стомами, боротьба з болем — усе це займає години щодня. Він любить історичні документалки, проводить час із племінником, спілкується з підписниками.
Одна з головних тем, яку пара піднімає, — куріння. Лорен відкрито каже, що хоче кинути, бо «тепер у мене в основному легені». Також вони працюють над незалежністю: шукають додаткову допомогу доглядальників, щоб Сабія могла мати час для себе.
Фінансово родина покладається на підтримку спільноти, пожертви й можливі гранти. Життя з такою інвалідністю дороге — спеціальне обладнання, медичні витратні матеріали, адаптація житла.
Поширені міфи про життя після подібної травми
- «Людина після гемікорпоректомії не може жити повноцінно». Лорен і Сабія щодня доводять зворотне — через стосунки, творчість, спілкування.
- «Такі люди завжди депресивні». Хронічний біль і обмеження є, але є й радість, гумор, плани.
- «Протези все вирішать». Сучасні технології допомагають, але повністю замінити втрачені функції поки неможливо.
- «Друзі й родина завжди залишаються». Багато хто зникає. Саме тому пара так цінує тих, хто поруч, і свою онлайн-спільноту.
Питання, які найчастіше ставлять
Скільки Лорену зараз років?
Станом на 2026 рік йому близько 24–25 років.
Чи може він ходити на протезах?
Він працює над цим, але через відсутність таза процес складний і тривалий.
Як пара справляється з інтимним життям?
Вони відкрито, але стримано відповідають, що стосунки можливі й важливі, хоча й вимагають адаптації.
Чи працює Лорен?
Основна діяльність — створення контенту й підтримка спільноти. Фізична праця, про яку він мріяв, стала неможливою.
Де вони живуть?
У Грейт-Фоллс, Монтана. Мають поштову скриньку для листів і підтримки.
Лорен Шауерс не став символом тому, що «подолав усе». Він став ним тому, що щодня вибирає продовжувати. Разом із Сабією вони показують: навіть коли тіло змінилося кардинально, людина залишається людиною — з мріями, болем, любов’ю й правом на звичайні дні.