Компресійний перелом хребта — це пошкодження, при якому тіло хребця стискається, сплющується і втрачає висоту, найчастіше набуваючи клиновидної форми. Така травма найчастіше вражає перехідну зону між грудним і поперековим відділами — хребці T12–L2. У людей з остеопорозом перелом може статися від мінімального навантаження: різкого нахилу, підйому легкої ваги, кашлю чи навіть повороту в ліжку. У молодших пацієнтів причиною зазвичай стає високоенергетична травма — падіння з висоти, ДТП або спортивний удар.
Близько двох третин остеопоротичних компресійних переломів перебігають без яскравого болю або з мінімальними проявами. Їх часто виявляють випадково на рентгені під час обстеження з іншого приводу. У таких випадках першими помітними змінами стають поступове зменшення зросту на 2–5 см і поява кіфотичної постави — характерної «сутулості» або «горба». Коли біль усе ж з’являється, він зазвичай посилюється при стоянні та ходьбі, зменшується в положенні лежачи і може віддавати в живіт або боки.
Механізм пошкодження простий на перший погляд, але має важливі нюанси. Хребетний стовп працює як складна система амортизації. При осьовому навантаженні або згинанні передня частина тіла хребця зазнає найбільшого тиску. Якщо кісткова тканина ослаблена (остеопороз, метастази, мієломна хвороба), трабекули губчастої кістки руйнуються, кортикальний шар «просідає», і хребець втрачає висоту. У молодих людей з міцними кістками для такого ефекту потрібна значно більша сила — падіння на випрямлені ноги або сильний удар по спині. У цих випадках перелом частіше буває нестабільним і може поєднуватися з пошкодженням задніх структур або навіть спинного мозку.
Причини компресійного перелому хребта поділяють на три великі групи. Найпоширеніша — остеопороз і пов’язані з ним fragility-переломи. Кісткова маса зменшується, мінеральна щільність падає, і хребець ламається при навантаженнях, які раніше були безпечними. Друга група — травматичні переломи у людей без вираженого остеопорозу. Третя — патологічні переломи на тлі пухлин (метастази раку молочної залози, легень, нирок, мієлома), інфекцій (туберкульоз, остеомієліт) або тривалого прийому глюкокортикоїдів, деяких хіміопрепаратів і гормональних порушень.
Особливо вразливі жінки після менопаузи — зниження естрогенів прискорює втрату кісткової маси. Чоловіки старше 70 років також потрапляють у групу ризику, хоча й рідше. Додаткові фактори: низький ІМТ, куріння, надмірне вживання алкоголю, малорухливий спосіб життя, дефіцит вітаміну D і кальцію, сімейний анамнез остеопорозу, хронічні захворювання нирок, щитоподібної залози та запальні захворювання кишечника.
Класифікація допомагає лікарям оцінити тяжкість і стабільність пошкодження. Найпростіший підхід — за ступенем втрати висоти тіла хребця (до 30 %, 30–50 %, понад 50 %). Більш детальні системи враховують морфологію: клиновидний (wedge) перелом — найпоширеніший, коли просідає передня частина; увігнутий (biconcave) — просідає середня частина; компресійний з пошкодженням задньої стінки (crush або burst-подібний) — найнебезпечніший щодо стабільності та ризику неврологічних ускладнень. Сучасні класифікації (Genant semi-quantitative та AO Spine-DGOU для остеопоротичних переломів) оцінюють не тільки відсоток втрати висоти, а й залучення задньої стінки, наявність набряку кісткового мозку на МРТ і ризик подальшого колапсу.
Симптоми компресійного перелому залежать від причини та гостроти процесу. Гострий травматичний перелом зазвичай дає раптовий, сильний біль у спині, м’язовий спазм, обмеження рухів і болючість при пальпації остистих відростків. При остеопоротичному переломі біль може наростати поступово протягом днів або тижнів, бути тупим, ниючим, посилюватися ввечері або після тривалого перебування на ногах. Деякі пацієнти скаржаться на «оперізувальний» біль у животі або відчуття, що «спина не тримає».
Неврологічні симптоми (оніміння, слабкість у ногах, порушення сечовипускання або дефекації) з’являються рідко і свідчать про значну компресію спинного мозку або корінців — це вже екстрена ситуація. З часом нелікований або рецидивуючий перелом призводить до прогресуючого кіфозу, хронічного болю, зниження толерантності до фізичних навантажень і погіршення якості життя.
Діагностика починається з клінічного огляду та рентгенографії хребта в двох проекціях, обов’язково з бічною. На знімку видно зниження висоти тіла хребця, клиновидну деформацію, іноді — ущільнення кісткової структури в зоні навантаження. Для уточнення стабільності, залучення задньої стінки та оцінки спинного мозку призначають КТ. МРТ незамінна, коли потрібно відрізнити свіжий перелом (набряк кісткового мозку на STIR-зображеннях) від старого, а також при підозрі на пухлинний процес або інфекцію. Додатково проводять денситометрію (DEXA) для оцінки мінеральної щільності кісток і лабораторні аналізи для виключення вторинного остеопорозу або онкології.
Лікування компресійного перелому у більшості випадків консервативне. Основні цілі — зняти біль, стабілізувати хребець, запобігти подальшій деформації та якнайшвидше повернути пацієнта до активності. Короткочасний постільний режим (кілька днів) комбінують з адекватним знеболенням (НПЗЗ, парацетамол, іноді слабкі опіоїди або кальцитонін). Ортез (корсет типу TLSO для грудо-поперекового відділу) призначають на 4–12 тижнів залежно від стабільності та болю.
Найважливіший елемент — рання мобілізація та лікувальна фізкультура під контролем фахівця. Вправи спрямовані на зміцнення розгиначів спини, глибоких стабілізаторів хребта та м’язів кора, покращення постави та рівноваги. Уникають згинальних навантажень і осьового тиску на початку. Паралельно призначають лікування остеопорозу: препарати кальцію та вітаміну D, антирезорбтивні засоби (бісфосфонати, деносумаб) або анаболічні препарати за показаннями.
Хірургічне лікування (вертебропластика або кіфопластика) розглядають при сильному болю, резистентному до консервативної терапії, значній деформації, нестабільності або неврологічному дефіциті. Під час вертебропластики в тіло хребця під рентген-контролем вводять кістковий цемент (PMMA), який стабілізує перелом і швидко знімає біль. Кіфопластика додатково використовує балон для часткового відновлення висоти хребця перед введенням цементу — це дає кращу корекцію кіфозу та менший ризик витоку цементу. Обидві процедури малоінвазивні, часто виконуються під місцевою анестезією, і більшість пацієнтів відзначають значне полегшення вже протягом 24–48 годин.
Реабілітація триває 2–3 місяці і більше. Перші тижні — щадний режим, дихальні вправи, ізометричні скорочення м’язів, поступове збільшення часу перебування на ногах. Далі додають вправи на розгинання спини в положенні лежачи на животі, місток, обережні нахили та повороти. Після зняття корсета акцент на зміцнення м’язового корсету, тренування рівноваги та навчання правильній біомеханіці повсякденних рухів (як піднімати предмети з підлоги, як сидіти за комп’ютером). Харчування з достатньою кількістю білка, кальцію, вітаміну D і K2, а також контроль ваги прискорюють відновлення кісткової тканини.
Ускладнення включають хронічний біль, прогресуючий кіфоз зі зменшенням об’єму легень і порушенням травлення, повторні переломи сусідніх хребців (ефект «доміно»), зниження якості життя та підвищений ризик падінь. У літніх пацієнтів тривала іммобілізація може призвести до пневмонії, тромбозів і подальшої втрати м’язової маси.
Типові помилки при компресійному переломі хребта
Багато пацієнтів і навіть деякі лікарі припускаються типових помилок, які затягують одужання або погіршують прогноз.
- Ігнорування болю в спині у людей старше 60–65 років. «Це просто остеохондроз» — найпоширеніша фраза. Насправді будь-який новий або посилений біль у грудо-поперековому відділі у літньої людини потребує рентгену, а краще — МРТ, щоб не пропустити свіжий компресійний перелом.
- Занадто тривалий постільний режим. Два-три тижні лежання «щоб зрослося» призводять до швидкої втрати кісткової маси, м’язової атрофії та тромбозів. Сучасні протоколи рекомендують ранню, дозовану мобілізацію вже через кілька днів.
- Самостійне носіння корсета без контролю. Неправильно підібраний або занадто довго використовуваний ортез послаблює власні м’язи спини і може сприяти подальшій деформації.
- Відмова від обстеження на остеопороз після перелому. Один компресійний перелом підвищує ризик наступного в 4–5 разів. Без лікування основного захворювання ланцюжок переломів майже неминучий.
- Повернення до згинальних навантажень і важкої фізичної роботи занадто рано. Нахили вперед, підйом вантажів, інтенсивні скручування в перші 2–3 місяці можуть спровокувати колапс хребця або новий перелом.
- Недооцінка психологічного компонента. Хронічний біль і обмеження рухів часто призводять до тривоги, депресії та соціальної ізоляції, особливо у самотніх літніх людей. Комплексна реабілітація обов’язково включає підтримку мотивації та, за потреби, роботу з психологом.
Уникнути цих помилок допомагає чітке дотримання рекомендацій травматолога-ортопеда або вертебролога та регулярний контроль (рентген або МРТ через 6–8 тижнів).
Профілактика повторних переломів починається з лікування остеопорозу, регулярної фізичної активності з акцентом на вправи з розгинанням спини та опором, достатнього споживання кальцію (1200–1500 мг/добу з їжею та добавками), вітаміну D (800–2000 МО) і білка. Важливо прибрати ризики падінь у побуті: хороше освітлення, зручне взуття, поручні у ванній, килимки з протиковзким покриттям. Пацієнтам з високим ризиком рекомендують щорічну денситометрію та своєчасну корекцію терапії.
Сучасна медицина дозволяє більшості людей з компресійним переломом хребта повернутися до повноцінного життя. Швидке знеболення при необхідності, грамотна реабілітація та системне лікування кісткової тканини переривають ланцюжок наслідків і дають шанс на активне довголіття навіть у солідному віці. Головне — не ігнорувати сигнали тіла і вчасно звертатися по допомогу.