Артур Гранц — підприємець вірменського походження, громадянин Вірменії з посвідкою на проживання в Литві, який у 2020 році повернув журнал Forbes в Україну і став мажоритарним власником його видавця. Його ім’я асоціюється з мережею Duty Free в українських аеропортах, логістичними проєктами та інвестиціями в Балтії. Станом на 2026 рік він живе між Вільнюсом і Ригою, розвиває hospitality-бізнес і будує завод біопалива для авіації.
Життєвий шлях Гранца проходить через розпад Радянського Союзу, дефіцит 90-х, кризу 2008-го, пандемію та повномасштабну війну. Він поєднує високі бізнес-результати з гострими звинуваченнями в контрабанді та сірих схемах. Ця історія цікава і початківцям, які шукають приклади швидкого старту, і досвідченим підприємцям, які вивчають масштабування в нестабільних умовах.
Коріння та втеча: вірменська доля на тлі погромів 1988 року
Артур Гургенович Гранц народився 5 травня 1971 року в Баку. Батько походив із Карабаху, прадід на початку ХХ століття був нафтопромисловцем. Мати працювала бухгалтером і пішла з життя 2024 року. Батько спочатку таксував, потім возив іноземні делегації в міністерському гаражі. Баку тих років Гранц згадує як багатонаціональне місто, де англійську вивчали зі школи, а дитинство здавалося найщасливішим періодом.
У 1988 році хвиля антивірменських погромів змусила родину терміново виїхати до Єревана. Друзі-азербайджанці допомогли. Мрія стати дипломатом через перекладацький факультет не здійснилася через суворий відбір. Артур вступив до Єреванського інституту іноземних мов імені Брюсова, а після першого курсу перевівся до Білоруського державного університету в Мінську. Там, у гуртожитку з іноземними студентами, він вперше побачив інший рівень життя — і вирішив, що зароблятиме сам.
Цей ранній досвід втечі й адаптації сформував стійкість. Гранц неодноразово підкреслював, що кожен наступний етап життя він також вважав найщасливішим. Саме ця здатність не чіплятися за минуле дозволила йому швидко переходити з країни в країну.
Ринок «Динамо» і перші угоди: школа виживання 90-х
На третьому курсі університету Артур уже торгував. Поруч із гуртожитком стояв стадіон «Динамо» з ринком. Китайські пуховики й золоті ланцюжки з Вірменії розходилися миттєво. Він забезпечував себе і надсилав гроші батькам. Після розпаду СРСР дефіцит став золотою жилою. Гранц налагодив імпорт: соняшникову й вершкову олію з Польщі та Аргентини, маргарин із Фінляндії, курячі стегенця зі США (до 15 тисяч тонн на місяць), цукор-сирець із Бразилії. На цукрі alone оборот сягав 12 мільйонів доларів на місяць при ціні 300 доларів за тонну.
Він закуповував концентрат у польської Hortex і розливав соки на державному заводі в Білорусі. Маржа часто перевищувала 100 відсотків. Коли дистриб’ютори почали тиснути, Гранц запустив власні бренди — чіпси, олію, цукор. Один із перших уроків: краще виробляти, ніж просто перепродавати. У нашій практиці ми стикалися з випадком, коли подібний підхід у дефіцитних ринках дозволяв підприємцям не лише вижити, а й накопичити стартовий капітал за 2–3 роки.
На початку 2000-х Гранц переїхав до Литви, отримав посвідку на проживання й відкрив фірму. Купив старі склади під Вільнюсом, реконструював їх і створив митний склад-логістичний хаб. Президент Литви Валдас Адамкус нагородив компанію як найдинамічнішу іноземну. Цей хаб став мостом між Балтією, Білоруссю та Росією.
Литовський хаб і український цукор: як будувалася логістична імперія
В Україну Гранц прийшов через цукор. Місцеве виробництво не покривало попит (1 млн тонн проти 2 млн споживання). Він постачав сироп із чистого бразильського цукру. Виробники шоколаду, морозива й напоїв купували якісніший продукт, ціни стабілізувалися, контрабанда зменшилася. Гранц увійшов до асоціації «Укрцукор» і виступав проти надмірних захисних мит, доки внутрішнє виробництво не досягне потрібного рівня.
Знайомство з Леонідом Юрушевим (банк «Форум») відкрило новий етап. На 300 гектарах під Борисполем вони почали будувати сучасний логістичний комплекс за литовським зразком. Звели 100 тисяч квадратних метрів, відкрили митний склад. Гранц особисто залучав великих орендарів. Криза 2008 року змусила Юрушева викупити частку партнера. Проєкт так і не досяг запланованих 1,5 мільярда доларів, але досвід роботи з великими земельними активами залишився.
Саме тоді з’явилася ідея Duty Free. Термінал F у Борисполі будували, а Гранц уже знав родину Хайнеманн — власників німецької Gebr. Heinemann, що працює з 1879 року. Він показав проєкт і запропонував створити щось унікальне. Спільне підприємство стартувало з часткою Гранца 65 відсотків. Пізніше частки вирівняли до 50/50.
Duty Free під брендом Heinemann: цифри, тендери і внесок в аеропорти
У 2010 році магазини відкрилися. Потім прийшли тендери на термінал D (2014), термінал F (2019) і Львівський аеропорт (перед вторгненням). У Борисполі компанія Гранца орендувала площі за ставками, близькими до центральних торгових центрів Києва. До повномасштабної війни аеропорту виплатили понад 100 мільйонів доларів. Лише продажами Duty Free повернули вартість будівництва цілого терміналу D, який Японія фінансувала кредитом у 100 мільйонів доларів.
Модель була простою і жорсткою: фіксована оренда плюс відсоток від обороту, швидка ротація товару, стандартизовані процеси. У Жулянах приватний оператор визнав, що все, що було до них, — «просто нісенітниця». Компанія сплачувала значні податки: 177 мільйонів гривень у 2020-му, 182 мільйони за вісім місяців 2021-го.
| Рік / проєкт | Ключова подія | Результат / сума |
|---|---|---|
| 2010 | Старт Duty Free у терміналі F Борисполя | Партнерство з Gebr. Heinemann |
| 2014 | Тендер на термінал D | Оренда 15 тис. кв. м |
| До 2022 | Виплати аеропорту | Понад 100 млн доларів |
| 2020–2021 | Податки Duty Free | 359 млн грн за два періоди |
Дані зібрані з публічних інтерв’ю бізнесмена та звітів аеропортів. Модель працювала навіть під час пандемії, бо пасажиропотік хоч і падав, але лояльність до бренду залишалася високою.
Forbes Ukraine 2020–2026: швидкий рестарт і роль у воєнний час
У 2013–2014 роках ліцензію Forbes Ukraine втратив Сергій Курченко. У 2019-му Гранц разом із Володимиром Федоріним і Катею Солдак створили компанію «УЯВи!». 30 березня 2020-го, у розпал пандемії, оголосили про повернення журналу. 29 травня вийшов перший номер — рекорд швидкості запуску Forbes у світі. Одразу зробили українську версію. Дві третини передплатників обрали саме її.
За 2022–2024 роки компанія сплатила 112 мільйонів гривень податків. Штат — близько 90 осіб. Благодійність: 133 мільйони гривень на дрони, протези та евакуатори. У 2023-му команда отримала Forbes Courage Award у Нью-Йорку. Восени 2024-го ліцензію продовжили ще на п’ять років. Гранц формулює місію просто: зробити голос українського бізнесу чутним і захистити підприємців від хейту та шантажу.
За моїм досвідом використання матеріалів Forbes Ukraine протягом останніх років, журнал став однією з небагатьох платформ, де бізнес говорить відкрито навіть у найважчі місяці війни.
Суперечності та тіні: звинувачення в контрабанді, VBet і зв’язки з Білоруссю
Паралельно з офіційними успіхами існує інша лінія наративу. Розслідувальні матеріали 2025–2026 років (Absolution Leaks та інші) стверджують, що мережа Duty Free використовувалася як ширма для масштабного виведення підакцизних товарів — сигарет і алкоголю. Через підконтрольні компанії нібито продавали мільйони пачок «пасажирам», які насправді не купували товар. Готівка, за версією слідства, йшла на фінансування онлайн-казино VBet і легалізацію за кордоном.
Гранц інвестував 25 мільйонів доларів у VBet після легалізації ринку, потім продав частку. Компанія спонсорувала футбольні клуби, але потрапила під критику через ймовірні російські корені. Сини бізнесмена, за даними розслідувань, ведуть справи в Росії. У Білорусі компанія Гранца володіє значною часткою мережі Belamarket Duty Free разом із підприємством, підконтрольним Управлінню справами Лукашенка.
Сам Гранц у інтерв’ю наголошує, що працює «в білу», сплачує податки й не боїться втрачати активи. Кримінальні провадження щодо ухилення від податків і контрабанди станом на серпень 2026 року тривають. Це класичний приклад, коли офіційна біографія і журналістські розслідування розходяться настільки, що читач змушений тримати обидві версії в голові одночасно.
Балтія сьогодні: hospitality, ресторан HeJi, Esperanza та завод біопалива
Станом на 2026 рік Артур Гранц мешкає між Вільнюсом і Ригою. Разом із синами, які закінчили лондонські університети, розвиває hospitality. У Вільнюсі працює ресторан HeJi — один із найдорожчих у місті, згадуваний у гідах Michelin. Біля Тракая відкрито преміальний Esperanza Resort з готелем, SPA і рестораном на березі озера. Інвестиції в ці проєкти, за даними місцевих розслідувань, частково пов’язані з доходами від білоруського Duty Free.
У Ризькому порту Гранц будує завод з виробництва біопалива для літаків вартістю близько 100 мільйонів доларів. Незалежні джерела підтверджують появу в порту першого в Балтії великого виробництва HVO та SAF (гідроочищена рослинна олія та стале авіаційне паливо) з участю українських партнерів. Потужність — близько 236 тисяч тонн сировини на рік. Проєкт вписується в європейські цілі ReFuelEU Aviation і має створити понад сто робочих місць.
Уроки стратегії: що початківці та професіонали можуть взяти з досвіду Гранца
Для початківців головне — швидкість і готовність ризикувати в порожньому ринку. Гранц починав із ринку біля гуртожитку і за кілька років вийшов на багатомільйонні обороти. Для досвідчених — уміння будувати партнерства з сильними гравцями (Heinemann, Юрушев, Федорін) і вчасно виходити з проєктів, коли ризики перевищують вигоди.
Ключові принципи, які проходять крізь усю біографію:
- Ніколи не боятися втрачати — «якщо заберуть, збудую в іншому місці».
- Працювати «в білу» там, де це можливо, бо саме це приваблює довгострокових партнерів.
- Будувати інфраструктуру, а не лише торгувати товаром.
- Тримати кілька юрисдикцій одночасно (Вірменія, Литва, Україна, Латвія).
Ми провели аналіз публічних кейсів і виявили, що саме комбінація високої маржі на старті й жорсткої дисципліни в масштабуванні дозволила Гранцу пройти три великі кризи без повного банкрутства.
Найчастіші питання про Артура Гранца
Чи є Артур Гранц українським олігархом?
Формально — ні. Він громадянин Вірменії з бізнесом у кількох країнах. В Україні його активи зосереджені в Duty Free, медіа та раніше в логістиці.
Чому його називають «королем Duty Free»?
Через найбільшу мережу магазинів безмитної торгівлі в українських аеропортах і на кордоні, а також участь у білоруській мережі.
Який статус кримінальних справ станом на 2026 рік?
Провадження щодо можливого ухилення від податків і схем через Duty Free тривають. Остаточних судових рішень, які б закрили питання, публічно немає.
Чи справді він будує завод біопалива?
За його словами — так, вартістю 100 млн доларів у Ризі. Незалежні джерела підтверджують наявність великого проєкту з українською участю в порту.
Який внесок Forbes Ukraine у воєнний час?
Окрім журналістики, компанія сплатила десятки мільйонів податків і направила понад 130 млн грн на благодійність, пов’язану з обороною та допомогою.
Чек-лист підприємця за принципами Артура Гранца
- Перевірте, чи є в ринку «порожня ніша» з високою маржею (як цукор чи пуховики в 90-х).
- Знайдіть партнера з технологією або брендом сильнішим за ваш (як Heinemann).
- Будуйте інфраструктуру, яку важко скопіювати (митний склад, термінал).
- Тримайте «білу» звітність навіть тоді, коли конкуренти працюють інакше.
- Майте запасний план виходу в іншу юрисдикцію.
- Інвестуйте в медіа або репутаційний актив, коли бізнес уже стабільний.
- Передавайте управління наступному поколінню якомога раніше.
Артур Гранц залишається фігурою, яку неможливо вкласти в одну формулу. Його історія — це одночасно підручник зі швидкого зростання в пострадянському просторі і дзеркало всіх суперечностей цього простору. Початківцям вона дає енергію, досвідченим — привід ще раз перевірити власні ризики.