Інфекції, що передаються статевим шляхом, можуть розвиватися приховано, проте завдавати серйозної шкоди репродуктивній системі людини. Зокрема, трихомоніаз це паразитарна патологія сечостатевої системи, спричинена одноклітинним паразитом Trichomonas vaginalis. Без своєчасної діагностики хвороба може перейти у хронічну форму та спровокувати небезпечні ускладнення аж до безпліддя.
Як передається трихомоніаз і чому безсимптомний перебіг небезпечний
Основний шлях зараження — незахищений статевий контакт. Після потрапляння збудника в організм інкубаційний період зазвичай триває від кількох днів до кількох тижнів. У значної частини людей ця урогенітальна інфекція не має виражених проявів, тому людина може не знати про зараження та передавати збудника далі.
У жінок тривале запалення може уражати піхву, шийку матки та інші органи репродуктивної системи. У чоловіків інфекція іноді спричиняє запалення сечівника або передміхурової залози. Крім того, пошкоджена слизова стає вразливішою до інших захворювань, що передаються статевим шляхом.
Які симптоми трихомоніазу потребують обстеження
Клінічні прояви залежать від статі, тривалості інфекції та індивідуальної реакції організму. Обстеження статевих партнерів потрібне, якщо наявні такі ознаки:
- незвичні пінисті, жовтуваті або зеленуваті виділення з неприємним запахом;
- свербіж, печіння чи почервоніння в ділянці статевих органів;
- біль або дискомфорт під час сечовипускання;
- болісні відчуття під час статевого контакту;
- тягнучий біль або відчуття тиску внизу живота;
- виділення з уретри, часті позиви до сечовипускання чи біль після еякуляції.
Для діагностики можуть використовувати мікроскопічне дослідження мазка, культуральний метод або ПЛР-тестування. Найчутливішим вважається молекулярний метод, який допомагає виявити збудника навіть за безсимптомного перебігу.
Лікування трихомоніазу призначає лікар після підтвердження діагнозу та оцінювання наявності супутніх інфекцій. Терапію важливо проходити одночасно обом партнерам і не припиняти самостійно після зникнення симптомів. Після завершення курсу може знадобитися контрольне дослідження, щоб переконатися у відсутності збудника. Результати допоможуть лікарю вибрати подальшу тактику та знизити ризик повторного зараження й ускладнень.