ЛІТНІ МЕМО 90+ до Дня людей похилого віку

Фотовернісаж від культурологічного проекту “Мистецькі експедиції” (ініціаторка та керівниця Людмила Гарарук) «ЛІТНІ МЕМО 90+» був створений до 1 жовтня – Дня людей похилого віку.

Litni_memo.jpg


Ідея проекту дуже проста: літні подорожі далекими українськими селами разом з фотомитцями та журналістами перетворюються на своєрідні нариси про життя літніх жінок в «глибинці».

IMG_2151 (1).jpg


Минулого року почали з Монастирського на Брацлавщині, цього року продовжили в Зяньківцях та Новоселівці і далі буде...

Літні зустрічі з жінками, яким більше 90 років, вони народились ще за часів колективізації і руйнуваня церков, їм пощастило вижити в голодоморні роки, через їхнє життя пройшла війна, але вони піднімали дітей, відбудовували домівки після війни, вдосвіта вставали до роботи, мерзли, але зігрівали  всю родину.  Вони не почувалися героїнями, хоча завдяки їх повсякденним будням в голодні і холодні роки, які їм не хочеться згадувати,  збереглися наші нинішні смисли: родина, земля, мова. Тепер вони спокійні і умиротворені, як ті, хто , зазнавши багато горя і не зрозумівши звідки ж воно береться, наполегливо продовжували те, чого навчали їх батьки: працювати на своїй землі, не шукаючи кращих світів, і допомагати тим, кому ще важче. Вони сміються над своєю немічністю і єдине, чого потребують – краплини уваги. І вдячні хоча би за півгодинки доброї розмови.  Їх  залишилось по селах так мало, народжених у 20-х, яким в 2000-х виповнилось 90+.

Фотопроект ЛІТНІ  МЕМО 90+  представляє портрети літніх жінок з коротким описом їх життя.

Мета проекту: привернути увагу до літніх жінок, які проживають в сільській місцевості країни.

Декілька коротких історій

        Litni_memo (2).jpg                                                       

Ганна Іванівна,  рік народження 1925. Все життя прожила в селі Буди Тростянецького району Вінницької області.  В 30 років залишилася вдовою з трьома дітьми, сама їх виховувала, заміж більше не виходила. « А роки такі були голодні та холодні, страшно навіть згадувати, а тепер не живеться, а все ж є»; «всім помагала, по чужих чоловіках не заглядала».

  Litni_memo (5).jpg


Ганна Данилівна, народилась в 1926 році. Все життя в селі, двоє дітей.  Живе сама в селі Монастирське на Брацлавщині. Майже нічого не бачить. Син в Росії, дочка в Молдові, приїздять рідко, взяли під опіку сусіди, які привозять їжу та допомагають на городі. «Все пам’ятаю, тільки згадувати не хочу».

 Litni_memo (6).jpg


Ольга Федорівна народилась в 1927, все життя прожила в селі Монастирському на Брацлавщині. Чоловік, дочка, зять, онук померли. Залишився ще один онук та правнучка. «Було сім душ сім’ї, і я була відрадна. Парила, варила, пекла, а тепер - нікого. Тяжко ховати дітей. І зять у мене був добрий. На одну хвилину по десять раз "мама" казав».

Ганна Дорофіївна народилась в 1926 році в селі Монастирському , де живе і донині. «Чекала свого Мішу з фронту сім років. А коли прийшов, то його батьки мене не хотіли, бо була бідна». «Набідилися, голі й босі. В черзі стояли по 5 раз, щоб 10 хлібин взяти на всю сімю. А тепер пенсію получаю, можу і дітям допомагати. Вже людям добре, все є, хіба – ледачі».

 Litni_memo (3).jpg


Галина Вікторівна народилась 1926 році, проживає в селі Монастирському на Брацлавщині. Два рази була заміжня, працювала фельдшером, має двох доньок та онуків, живе сама, діти  відвідують, дзвонять кожен день. «Я в красу не кохалась, я кохалась лише в розум. Мама моя прожила 102 роки тут в селі на одному місці».  

 

Добавить комментарий
Оценить статью:

 

google-site-verification: googleccb7f7df7e1ba7c7.html